Середа, 07.12.2016,  17:24



З думкою про учня....
Персональний сайт Кодоли Валентини Іванівни
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Тиждень історії [12]
Тиждень світової літератури [10]
Тиждень правознавства [14]

Форма входу

Сайт існує

Кнопка сайту


Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень історії

Спектакль: Революція, війна і кохання в долях видатних людей. Вистава з історії Великої французької революції XVIII ст.

Революція, війна і кохання в долях видатних людей. Вистава з історії Великої французької революції XVIII ст.
Пояснювальна записка
Під час вивчення Французької революції необхідно зіставити її формаційні й цивілізаційні витоки. Відхід від марксистсько-ленінської оцінки революцій створив своєрідний вакуум у методології історичної науки. Класова теорія не може повністю й вичерпно відповісти на питання про причини, хід та особливості революцій з огляду на сучасну практику постіндустріального суспільства. Тому вчені поряд з класовою теорією, виробничою схиляються до характеристики соціально-психологічних чинників конкретного суспільства, тобто вводять категорію ментальності, яка дає можливість поєднати соціальну та економічну теорії при поясненні конкретної історичної події. Проте навіть введення категорії ментальності народу не може стати універсальним засобом для розв’язання корінних проблем методології історії. Цілісну картину минулого відтворити надзвичайно важко, ще важче — пояснити, розкрити причинно-наслідкові зв’язки. Досить тривалий час існувала теорія панлогізму (однолінійність історичного часу, абсолютна прогресивність розвитку, історичного поступу людства).
Принцип історизму — принцип відмови від спроб осучаснення минулого, від надання історичним діячам того часу менталітету сучасних людей — може стати провіднім у поясненні історичних феноменів. Спроба подивитися на події очима їх сучасників зумовила розробку даного уроку. Спектакль має оживити історичні події, ознайомити з долями видатних людей того часу, навчити учнів аналізувати їх крізь призму людських доль учасників, сучасників і винуватців подій.
Підготовка до такого заходу сприятиме узагальненню знань про Французьку революцію та панорамного погляду на тогочасну Європу.
Дійові особи спектаклю:
 1. Кліо — Муза історії.
 2. Нова Європа.
 3. Середньовічна Європа.
 4. Революція (в червоному хітоні).
 5. Народ (санкюлоти).
 6. Наполеон.
 7. Шарлотта Корде.
 8. Робесп’єр.
 9. Теруань де Мерікур.
10. Жозефіна Богарне.
11. Гораціо Нельсон.
12. Емма Гамільтон.
13. Федір Ушаков.
14. Віктор Гюго.
Декорації: Бастилія, конференц-­зала.
Обладнання: «Марсельєза», матеріали з історії Французької буржуазної революції, гасла: «Історія — велика драма людського гріха і спокутування» (Марк Блок); «Історія — наука, що переживає дитинство, як і інші науки, предметом яких є людський дух — цей запізнілий гість у галузі раціонального пізнання» (Марк Блок).

І дія
Декорація «Бастилія», аркуш календаря «14 липня 1789 р.». Грім гармат, людські голоси, натовп озброєних людей, гул барабанів, пожвавлення.

— В Бастилію! В Бастилію!
— Геть монсеньйорів! Скиньмо кроканів! Геть ненажер!
— Геть маркізів!
— Геть батоги, якими нас періщать!
— Жаки! На штурм! Зруйнуймо зловісну геть до підмурків!
— Франція — без баронів!
— Рівність!
— Братерство!
— Свобода!
— Щастя!
— Братерство!
— В’язнів — на свободу!
— Геть кардиналів! Відкривайте секретні камери! Знищуйте знаряддя катувань!
— Геть єпископів!
— На вогнище лілові та пурпурові мантії!
— На Бастилію! На Бастилію!
— Перевернімо трикляту каменюку!
— Тисніть, тисніть на нас! Зрівняймо із землею цю темницю! Геть цитадель катів! Свободи! Свободи!!!
«Падає» Бастилія, стихає гамір, на сцені з’являється Віктор Гюго.

Віктор Гюго (читає вірш)
Пятнадцать сотен лет
Во мраке жил народ
И старый мир,
Над ним свершая гнет,
Стоял средневековой башней.
Но возмущения поднялся грозный вал,
Железный сжав кулак,
Народ-титан восстал —
Удар — и рухнул мир вчерашний.
И революция в крестьянских башмаках,
Ступая тяжело с дубинкою в руках,
Пришла, раздвинув строй столетний,
Сияя торжеством, от ран кровоточа...
Народ стряхнул ярмо с могучего плеча,—
И грянул девяносто третий!
На сцені натовп у різноманітних одежах: священик у рясі, маркіз у лівреї, буржуа в циліндрі, селянин-санкюлот, робітники, дами, прачки і т. д.
Поступово гамір стихає, на авансцені лишаються обшарпані Історія і Революція. По праву руку — Стара Європа, по ліву — Нова Європа.
Історія. У 1789 році установчі збори Франції прийняли «Декларацію прав людини і громадянина», яка проголошувала:
— Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах!
— Джерелом влади є вся нація, народ!
— Люди мають право на свободу, рівність, братерство!
Стара Європа. Не буде цього! Держава — це король Франції! Слава королю! Ніколи король не затвердить цієї декларації черні!
Нова Європа. Я народжувалась у війнах, які розпочали королі і роялісти, отримавши допомогу з боку монархів Старої Європи. Король Людовік XVI зрадив інтереси Франції, закликавши на допомогу армії Австрії, Англії, Прусії.
Революція. Вітчизна в небезпеці! Для порятунку їй потрібні сміливість, сміливість і ще раз сміливість!
Звучить «Марсельєза», народ шикується в батальйони, чути хор.

Голосно звучать слова «Марсельєзи»:
Вперед, сыны Отчизны милой,
мгновенье славы настает.
К нам тирания черной силой
с кровавым знаменем идет.
Вы слышите: уже в равнинах
солдаты злобные ревут.
Они и к нам, и к нам придут,
чтоб задушить детей невинных.
К оружью, граждане!
Равняй военный строй!
Вперед, вперед, чтоб вражья кровь
была в земле сырой!
Вперед, плечом к плечу шагая.
Священна к Родине любовь —
Вперед, свобода дорогая,
одушевляй нас вновь и вновь!
Мы за тобой проходим следом,
знамена славные неся,
Узнает нас Европа вся
по нашим завтрашним победам!
К оружью, граждане!
Равняй военный строй!
Вперед, вперед, чтоб вражья кровь
была в земле сырой!
Нова Європа. Революційна Франція створила армію для захисту завоювань. Це була армія всього народу. Революційні полки очолювали вихідці з народних низів: Ней, Міло, Мюрат, Даву, Наполеон.
Протягом 1793–1794 рр. територія Франції була повністю очищена від військ інтервентів. Та разом з тим почались суперечки всередині революційного народу та в Конвенті. Щоб покінчити з ними, найрадикальніша частина Конвенту запроваджує терор як засіб боротьби з опозицією.

Провідниками терору були лідери якобінського Конвенту Максиміліан Робесп’єр та Жан Поль Марат.

За короткий термін було страчено на гільйотині 40 тисяч громадян Франції. Терор спричинив новий переворот, в результаті якого Робесп’єра було гільйотиновано, Марата убили ще раніше. Якобінська диктатура була повалена. До влади прийшов незграбний термідоріанський Конвент, який з часом передав владу Директорії, не спромігшись налагодити порядок у розхитаній державі.

Історія. Продовжуючи революційні війни, Франція не відчула, як із справедливих вони перетворились у загарбницькі. Молодий генерал Наполеон Бонапарт воює в Африці, прагнучи підірвати тут могутність ворога Франції – Англії, потім в Італії (П’ємонті), Австрії.
Нова Європа. Незважаючи на перемоги Франції над країнами антифранцузьких коаліцій, невразливою залишилась Англія, — військово-морський флот, очолюваний талановитим адміралом Сент-Вінцентом, надійно захищав острівну державу. Щоб забезпечити перемогу над Англією, буржуазія передала всю повноту влади Наполеонові Бонапарту. Це сталося 18 брюмера 1799 року.
Історія. До цього часу Французька революція досягла всього, що було історично можливим щодо зруйнування феодалізму, розв’язання соціально-політичних проблем, перемоги над внутрішніми і зовнішніми ворогами. Революція у Франції скінчилась, завоювавши для нового класу політичну та економічну владу. Знищено станову нерівність, привілеї дворянства, духовенства, всі жителі Франції стали «громадянами» й отримали право на вільну підприємницьку діяльність.
Нова Європа. Ідеї Французької революції поширилися в усій Європі, ламаючи підвалини феодалізму. Це здійснювалося під час загарбницьких воєн, які вів Наполеон, проголосивши себе імператором Франції.
Наполеон. Ми довели до кінця роман революції, тепер погляньмо що в ньому реального?
II дія
Конференц-зала, Історія запрошує сучасників згаданих історичних подій.
Нова Європа (перелічує осіб)
— Наполеон Бонапарт;
— Жозефіна Богарне;
— Гораціо Нельсон;
— Емма Гамільтон;
— Теруань де Мерікур;
— Шарлотта Корде;
— Максиміліан Робесп’єр;
— Жан Поль Марат;
— Жорж Дантон;
— Федір Ушаков.
Історія. Реальне в історичних подіях — конкретні люди, що жили, діяли, мріяли, прагнули, досягали, помилялись у той час, в якому мали нагоду народитись.
Реальним є людський дух, що рухає події дорогами років, створюючи історію народу.
Так, як розкажуть учасники подій, — ніхто не розповість! Тому послухаємо голоси давно минулих років. До відповіді запрошується Максиміліан Робесп’єр. Ваше ім’я заплямоване злочинами, які чинили Ви в ім’я Революції.
Робесп’єр. Я обстоював ідею Жан Жака Руссо про рівність усіх людей в правах. Я боровся проти майнового цензу на виборах у Законодавчі збори. Я виступав проти поділу виборців на активних і пасивних.
Історія. Заради ідеї Ви віддали наказ про страту 40 тисяч громадян. Як же зрозуміти? Невже ті приречені Вами не мали тих прав, про які Ви тут говорили? Яке Ви мали право позбавляти їх життя!?
Робесп’єр. Ми змушені були тимчасово відійти вад проголошеної «Декларації прав людини і громадянина» через те, що вороги оточили з усіх сторін революційну Францію. Її шматували внутрішні і зовнішні вороги, заколотники, якими керували Англія та роялісти, організували убивство одного з наших керівників — Друга народу — Марата.
Історія. За вбивство одного якобінця відтяли голови 40 тисячам людей?
Робесп’єр. Не зовсім так. Ми боролись за ідею, тому всі засоби були доречними.

Шарлотта Корде (змучена, молода). Ви, мерзотники, вірили будь-якому наклепові, щоб довести громадянина до гільйотини...!
Історія. Хто Ви, шановна? Ми Вас не знаємо. Що можете сказати про себе?
Шарлотта Корде. Я — Шарлотта Корде, мала коротке життя — всього 25 років, і я не знаю, якою б була у старості. Народилась у містечку Канни у бідній дворянській родині. Коли розпочалась революція в Парижі, в моєму містечку почали поширюватись жахливі чутки про знищення дворян, скасування титулів та зрівняння у правах з черню. А штовхнула мене до Парижа чутка про намір влади зібрати 100 тисяч голів страчених як своєрідний податок гільйотині з геть чисто усіх 83-х департаментів.

І я наважилась на відчайдушний крок: вбити Марата, організатора терору. Мною керувало почуття помсти. І ще я вважала, що із смертю лідера якобінців скінчиться, зрештою, ця революція черні. Я прагнула вбити його прямо в Конвенті. Але коли дісталася Парижа, дізналася, що Марат хворий і в Конвенті він не з’являється, керує з дому. Отож я змінила плани і вирішила вбити його прямо там. Познайомилася з його дружиною Сімоною Еврар і представилася його прибічницею. З’явилася буцімто для того, щоб розкрити імена ворогів народу з нашого департаменту. Через Сімону дізналася, що Марат прийме мене. Заздалегідь придбала великий кухонний ніж, який легко приховала серед мережив блузки на грудях, попрощалася з цим світом.
Історія. У готелі для бідних Шарлотта написала прощального листа, ось він:
«О, Франціє! Спокій твій залежить від виконання законів. Я зовсім не порушую їх, вбиваючи Марата, бо він сам стоїть поза законом».
Відомий лист цього дня до батька Шарлотти:
«Пробач мені, милий мій тату, що без Вашого дозволу розпорядилася своїм життям... Прошу Вас радіти з моєї долі, бо вона — прекрасна».
Шарлотта. У призначений час я з’явилася на квартирі Марата. Був вечір. Мене запросили до ванної кімнати, де приймав сірчані ванни хворий на екзему Марат для полегшення свого стану. Коли я сказала йому про змовників, він схопився за перо зі словами: «Називайте їх, завтра вони будуть гільйотиновані». Саме в цей момент я вийняла ножа і вдарила його в саме серце. Вода одразу почервоніла. Я не шкодувала, що все так сталося. Мене одразу схопили й ув’язнили в тюрмі Конс’єржері. Потім допити на революційному трибуналі. Про мотиви вбивства я відповіла, що вбила за злочини, які здійснив Марат за часів революції.
Мене, Марію-Анну Шарлотту Корде, засудили до смертної кари... Пам’ятаю, як на мене одягли червону сорочку, поклали на гільйотину... Останнє, що майнуло в моїй живій свідомості,— це дощ. Небо плакало за мною.
(Відходить поступово у тінь. За сценою чути істеричний сміх душевно хворої жінки.)
Історія. Хто це так регоче? Чи не сповна розуму?

Нова Європа. Це — Теруань де Мерікур, яка стала своєрідним прапором французької революції, а померла в домі для душевно хворих людей, де її тримали в залізній клітці 20 років. Червона амазонка французької революції померла 8 червня 1817 року.
Голос Теруань. Це ви, це ви так віддячили мені за те, що я, подібно до Жанни д’Арк, рятувала Францію!
Історія. Розкажіть нам про себе.
Теруань. Я, Анна-Жозефіна Тервань, народилася 1762 року в бельгійському селі Тервань. Мій батько був малоземельним селянином, багатодітним сім’янином, який завж­ди потерпав від злиднів, податків та турбот, через що нічого було покласти в рота голодним дітям. У 13 років мене віддали у найми до багатих людей. Багатий англієць зробив мене своєю коханкою, забрав із собою до Англії. Коли коханець мене покинув, я стала торгувати власним тілом. Спочатку було бридко, але треба було виживати. Згодом навчилася заманювати багатих молодиків і заробляти неабиякі гроші. Потім я почала мститися своїм та батьковим утискувачам, розоряти їх. Так, моїм боржником став сам маркіз Ніколай Дум’є де Персан, який зобов’язався виплачувати мені, 15-річній дівчині, п’ять тисяч ліврів щорічної довічної ренти.
Я вела безтурботне і заможне життя. Змінила ім’я на Теруань де Мерікур, поїхала до Італії вчитись на співачку, бо в мене був до того ж чудовий голос. Хотілося назавжди забути про своє ганебне життя куртизанки. Навчаючись, я дізналась про французьку революцію.
У душі спалахнуло почуття помсти за мої поневіряння, і я поїхала до Франції. Мені зустрівся гарний хлопець з Марселя, долі наші були схожими. Ми закохались. Але в мене не могло бути дітей, тому все своє життя я вирішила присвятити боротьбі за краще майбутнє бідного люду. На власний кошт я відкрила школу для дівчаток паризьких передмість, боролась за права жінок. Мій розкішний особняк передала під революційний клуб. Разом з іншими жінками штурмувала Версаль — резиденцію короля. Мене ненавиділи роялісти, писали у своїх газетах брудні памфлети про мене. У відповідь я стала видавати у Льєжі свою газету, заснувала жіночій клуб.
Історія. Теруань де Мерікур стала талановитим оратором, організатором жіноцтва Франції. Ось одна з її полум’яних промов: «Громадянки! Пам’ятаймо, що ми мусимо повністю присвятити себе любій Вітчизні! Покажемо Європі, хто такі француженки! Ми заперечуємо розмови про меншовартість жінок. Доведемо чоловікам, що не поступимося їм доблестю та хоробрістю! Француженки, збагніть, ким ми є в цьому суспільстві і ким можемо стати! Борімося за наші права! Француженки! Годі сидіти в кайданах. Наше призначення високе, час вже покінчити з приниженням! Вступаймо до лав французьких амазонок! Рятуймо революцію, бо в лавах якобінців розпочався розбрат».
Теруань. Я примкнула до партії Жиронди, чого мені не пробачили парижанки, і під час одного з штурмів Тюільрі натовп накинувся на мене. Далі я не пам’ятаю свого життя.
Історія. Теруань де Мерікур після побиття натовпом жінок втратила розум. Бурхлива, емоційна, нестримна натура давала про себе взнаки у нападах душевної хвороби. Утримували буйну Теруань у клітці до смерті.
У залі прокотився шепіт: «Коханка Наполеона». До зали входить Жозефіна Богарне.

Нова Європа. Унікальна в історії постать — Наполеон Бонапарт! Саме через нього і стала відома світові «прекрасна креолка».
Жозефіна Богарне. У Карибському морі є острів Мартініка. Це — моя батьківщина. Цілих 50 років за цю екзотичну землю воювали між собою Англія і Франція. Сюди потрапило чимало шукачів пригод і золота, рабів коштовностей. Серед них був мій батько, збіднілий аристократ Жозеф Таше де ла Пажері. Він захопив трохи землі й облаштував плантацію цукрової тростини. Мав 20 рабів та кілька найманих робітників. Одружився з красунею-туземкою. Згодом народилася я — Марія Жозефіна Роза Ташеде ла Пажері.
У 13-річному віці стала кохатись із сином губернатора Олександром Богарне. Коли Англія відвоювала у Франції Мартініку, родина Богарне змушена була втекти до Франції.
Я кохала Олександра і дуже чекала на нього. Та він надовго забарився у Франції, став прихильником ідей Руссо і Вольтера, принадив до себе гарних парижанок. Через мою тітоньку Ренаден, яка була коханкою маркіза де Богарне, Олександрового батька, нам влаштували одруження в 1779 році. І, хоч Олександр не кохав мене, у нас з ним народилося двоє дітей: син Євген та дочка Гортензія. Розлучитися нам не дозволила католицька церква, але ми не жили разом. Олександр з молодою коханкою виїхав з Парижа, а я, забравши дітей, пішла до монастиря. Тим часом революція скасувала церковні шлюби і нас розлучили в судовому порядку. Я мала змогу повернутися до батька на Мартініку, стати власницею плантації. А Олександр Богарне став помітною постаттю у революційній Франції — головою Установчих зборів. Я повернулася до Парижа, де була привітно зустрінута Олександром. Він був частим моїм гостем, разом з ним до нас навідувались діячі революції, зокрема Тальєн і Баррас. Все було гаразд до якобінського перевороту. А з ним кар’єра Олександ­ра Богарне скінчилася, бо якобінці усунули дворян від влади. Не потрібен став їм і дворянин-вільнодумець Богарне. Олександр пішов на фронт, але невдача в одному з боїв та оточення коштували йому життя: його гільйотинували як генерала-зрадника. У Парижі лютував терор. Я влаштувала дітей в робітничій сім’ї і добровільно покрокувала до в’язниці Карлі, бо знала: все одно заарештують як дружину зрадника.
У в’язниці панувала жорстока і жахлива аморальність: жінок і чоловіків тримали разом, і вони, приречені на смерть, намагалися вхопити останні втіхи життя. Кого тут тільки не було! Аристократи і прачки, міняйли і куртизанки, солдати і священики, герцогині і ремісники. Очікуючи свого смертного часу, я зв’язалась з хоробрим генералом Гошем. Тюремний роман був стрімким, брудним і безрадісним, прискорений страхом гільйотинування...
Історія. Але ж Вам доля судилася інша...
Жозефіна. Так. Мене не встигли стратити, бо 9 термідора повалили якобінську диктатуру і ворота в’язниці відчинилися. Не вірячи у порятунок, ми чимдуж втікали від цього пекельного місця. А з генералом Гошем ми стали ворогами, бо відчули одне до одного відразу. Олександр Богарне не дожив до визволення всього 4 дні. Але гільйотина не стояла без роботи, тільки тепер відтинали голови якобінцям, насамперед — Робесп’єру, який віддав наказ стратити Олександра Богарне, тому, хто завзято служив революції.
Мене вшановували як дружину героя, і члени директорії, зокрема Тальєн і Баррас, стали знову частими гостями у мене. Як коханка Барраса я мала вплив на інших членів директорії і змогла перерозподілити кошти на користь бідних та дітей, батьки яких були страчені якобінським режимом.
З молодим генералом Наполеоном Бонапартом ми зустрілися випадково.
Наполеон. Одну тільки жінку кохав я у своєму житті — мою Жозефіну, уроджену Марі Розу Жозефіну де ла Пажері, мадам Богарне.
Познайомились ми з нею взимку 1795 року, їй було 32, мені — 25. Та вік наш не мав для мене ніякого значення. Якось до мене звернувся 16-річний офіцер Євгеній Богарне з проханням повернути батькову шаблю, конфісковану якобінцями. Мені офіцер сподобався, і я виконав його прохання. А потім до мене прийшла з подякою вдова Олександ­ра Богарне. Ця легендарна жінка, оточена німбом жертовності і смирення, мати двох майже дорослих дітей здалася мені фантастично привабливою, надзвичайною. Я по­кохав її палко і безнадійно: вона не кохала мене.
Нам мало випало щастя бути поряд. Ми одружились, але нова воєнна кампанія кидала мене з одного місця в інше. Спочатку визволення Італії, потім єгипетський похід, вій­ни із Священною римською Імперією, Іспанією, Росією, морські баталії з Англією. Свої почуття ми довіряли листам.
Жозефіна (читає листа). «Щомиті я все більше і більше віддаляюся від тебе, кохана моя подруго, і кожної миті меншає сил, щоб переносити розлуку з тобою. Лину думками до тебе, якщо бачу тебе сумною — серце крається. Іноді мені здається не такою важливою твоя врода, як стан здоров’я, самопочуття, мила моя смаглявко».
(Бере іншого листа.)
«...Не було дня, щоб подумки не кохав тебе, не було ночі, щоб я не стискав тебе у своїх обіймах, не було випадку, щоб за чашкою чаю не проклинав славу і честолюбство, що стали поміж нами й утримують мене вдалині від тебе.
Жозефіно, Жозефіно! Чи пам’ятаєш мої слова, що природа наділила мене міцною душею, а тебе зіткала з мережива і повітря...».
(Читає наступний лист.)
«Кохати тебе одну, приносити тобі щастя, не завдавати турбот — ось і все покликання мого життя. Бувай щаслива, нічим не дорікай мені, котрий живе задля тебе і відчуває велику радість і задоволення, бачачи тебе щасливою. Я несправедливо вимагаю твого кохання, подібного до мого, бо чи можуть мережива переважити чисте золото? Природа обділила мене вродою, це так, але ж, Жозефіно, я заслуговую на твою прихильність вже тому, що ти — єдина, кого я безмежно кохаю».
Наполеон. Жозефіна, Жозефіна! Я її кохав щиро, любив її дітей — Євгенія та Гортензію, я бажав їй справжнього щастя!
Історія. Громадянине Наполеон Бонапарт! Ви проміняли велике кохання на війну, на честолюбство, перемоги.
Наполеон. Це так. Я справді все своє свідоме життя воював, бо вважаю війну безперечним засобом вирішення всіх проблем.
Історія. Що Ви можете розповісти про свою військову біографію?
Наполеон. Я діяв в інтересах Франції, яка першою в Європі проголосила ідеї рівності, свободи, демократії. А моя батьківщина мала багато ворогів, і я вирішив не допустити до влади роялістів, котрих підтримували Англія, Прусія, Росія, Австрія. Найнебезпечнішими з них були Англія та Австрія. Проти Англії я готував десантну операцію, але, зрозумівши, що у нас невеликі шанси на перемогу, відклав її. Кинув усі сили на Австрію, Прусію, Росію. Я переміг. У 1807 році було укладено Тільзитський мир, за яким я примусив переможених приєднатися до континентальної блокади Англії, намагаючись цим послабити свого ворога.
Історія. Чи правда, що Ви, воюючи з Австрією та Росією, прагнули, породичатися з царськими фаміліями?
Наполеон. Так, я хотів, щоб спадкоємець французького престолу був царської крові. Я дійсно пропонував Олександрові І видати за мене його молодшу сестру, та отримав відмову. А ось австрійський імператор дав згоду на мій шлюб з його молодшою донькою Марією-Луїзою. Саме вона народила мені сина Жозефа Франсуа Шарля Бонапарта (1811–1832).
Історія. А як же Ваша безмежно кохана Жозефіна?
Наполеон. Я розірвав з нею шлюб, залишивши її так, як вона того бажала. У коханні я розчарувався. І тепер мені байдуже, кохаю я свою дружину чи ні? Мені потрібен був лише спадкоємець, і я отримав його від дочки австрійського імператора. Тепер мій син має право на французький престол не тільки з політичної, але й династичної точки зору.
Історія. Ви ліквідували завоювання французької революції, повернувши монархічну владу.
Наполеон. 1804 року я скасував республіку, яка виявилася неспроможною захистити Францію. Але не скасував її здобутків, які стосувались нових форм власності, громадянських прав населення, цивільного життя. Мною було затверджено низку законодавчих актів, які зміцнили владу нового класу — буржуазії. Я зберіг такі суспільні відносини, в яких людина шанувалась не за знатність походження, а за особисті якості, заслуги перед батьківщиною.
Історія. Як Ви оцінюєте своє життя?
Наполеон. Я недаремно прожив, бо цілковито присвятив себе інте­ресам моєї Франції.
Історія. Кого з ваших супротивників ви поважали?
Наполеон. Я не зміг перемогти тільки Гораціо Нельсона.

Історія. Хто такий цей Нельсон? Запросимо його до нашої історичної пам’яті!
Нельсон. До Трафальгарської баталії я був маловідомим флотським офіцером, який не терпів зверхності над собою будь-кого. Через те довго сходив службовими сходами. Вмів непогано воювати і під командуванням віце-адмірала Брюеса розгромив французьку ескадру.
Історія. Що Ви можете розповісти про своє життя?
Нельсон. Народився в Англії 1758 року в багатодітній бідній родині сільського священика Едмунда Нельсона, в якій був шостою дитиною. Після смерті матері у 9 років прилаштували мене до дядька Моріса Саклінга на корабель. Освіти я не здобув, але пройшов школу на кораблі. З 15-річного віку брав участь у небезпечних експедиціях в Арктичні моря та до Індії. У 20 років склав іспити на звання офіцера. За допомоги дядька Саклінга, що обіймав посаду контролера королівського флоту, став капітаном бригу «Баджер».
Капітан І-го рангу з 1793 року, командував лінкором у війні з Францією. У бою за острів Корсика 1794 р. втратив праве око. У 1797 р. отримав звання контр-адмірала. У боях з іспанським флотом при острові Тенериф втратив праву руку. У 1798 р. призначений командуючим англійською ескадрою для пошуку та знищення флоту Бонапарта, який вирушав до Єгипта.
Історія. Ми знаємо про Ваші заслуги як флотоводця, але ж так мало відомо, як склалося Ваше особисте життя.

Нельсон. Моє особисте життя вміщується в одному імені: Емма Гамільтон. Якби не війна, я б ніколи не зустрівся зі своїм коханням. Коли мене було поранено в голову, я лежав у будинку англійського посланника при дворі Неаполітанського королівства, і за мною доглядала його дружина Емма. Якраз це був час урочистостей з приводу перемоги над французьким флотом та мого 40-річного ювілею. Я тяжко страждав від головного болю та каліцтва, адже я позбавився ока. Щоб допомогти забути про це, Емма розповідала мені про те, що діється у світі, а це був час Французької революції та загарбницьких війн. Леді Гамільтон була подругою неаполітанської королеви Кароліни, дочки австрійської імператриці Марії-Терезії, та сестри страченої старшої сестри — французької королеви Марії-Антуанетти. Коло друзів леді Гамільтон було обмежене царюючими сім’ями. Саме від неї я дізнавався про справи при європейських дворах.
Та найбільше мій стан полегшувався, коли Емма торкалася мене, перев’язуючи мої рани, коли годувала, як малу дитину. Я лежав на другому поверсі будинку англійського посланника, з вікна якого було видно море, англійські кораблі стояли на рейді, удалині виднівся Везувій, а Емма все розповідала і розповідала...
Я закохався в 33-річну дружину англійського посланника, якому на той час було 68 років. Це був освічений, добрий і закоханий у свої колекції чоловік. Перебуваючи на службі у королівстві обох Сицилій, він назбирав багато старожитностей: ваз, картин, статуй. Годинами міг розглядати полотна великих майстрів європейського Відродження: Леонардо да Вінчі, Рубенса, Рембрандта, Гальса, Ван-Дейка. Його дружина — вродлива, енергійна, розумна жінка — більше розбиралася в політиці, ніж посланник.
Історія. Запросимо до нашої зали кохану жінку Нельсона.
(Входить Емма Гамільтон.)
Емма. Не судіть мене суворо. Не з власної волі стала дружиною сера Гамільтона, представника аристократичної родини герцогів Гамільтон. Знатне походження Уїльяма Гамільтона спричинило його одруження з родичкою Катериною Гамільтон, яка у посаг отримала маєток, який щорічно давав прибуток у 5 тисяч фунтів. Так Гамільтон розбагатів та отримав місце посла в Неа­політанському королівстві.
А я? Я була бідною дівчиною із родини сільського коваля з графства Чешир. Дітей у сім’ї було багато, тому мене в 14 років віддали у прислуги до багатої родини Гревілів. Я була гарненькою, вродливою дівчинкою. У мої неповні 15 років мене використовували багаті чоловіки для насолоди.
А я була закохана у 33-річного господаря дому, неодруженого Чарльза Гревіля. Мріяла стати його дружиною. Та, позбавлений власного майна, Гревіль пригледів багату спадкоємицю з приданим у 20 тисяч фунтів стерлінгів на рік. Щоб позбутися мене, він змовився з дядьком Уїльямом Гамільтоном, щоб той забрав мене з собою на Сицилію. Той щойно поховав дружину і погодився взяти мене. Про змову я не знала і вірила, що він бере мене із собою в гості. Дуже запізно зрозуміла, що мене продали. Коханкою Гамільтона відмовилась стати і примусила його одружитися зі мною. Нас обвінчали в Мерлстонській церкві 1791 року. Мені було 26, а йому — 61 рік. До зустрічі з Нельсоном ми прожили з Гамільтоном 7 років. За цей час я добре вивчила італійську мову, подружилася з Кароліною Неа­політанською. Наші чоловіки були не здатними до державних справ, тому ми удвох з нею виконували їхні обов’язки.
Коли з’явився Нельсон, якому було наказано охороняти Неаполітанське королівство, ним фактично правили ми. Незабаром Гораціо було поранено, і я доглядала його. Мабуть, саме тоді я й закохалася у нього. Він був також одружений, але дружина жила з ним уже у другому шлюбі і від попереднього мала сина. Фанні Несбіт була старшою від Нельсона, холодною, стриманою, розсудливою жінкою. З нею Гораціо майже не жив, все його життя проходило в походах.
Нельсон жив з нами, доки французи не взяли Неаполь, після чого ми з його допомогою разом з королівською родиною переїхали в Палермо, щоб нас не спіткала доля Марії-Антуанетти, сестри Кароліни. Нельсон мав охороняти Палермо з моря. Так це місто стало новою столицею Неаполітанського королівства. Сам Неаполь опинився в руках французів, які проголосили там Партенопейську республіку.
Нельсон. Що стосувалось політики, то вона викликала у мене відразу. Ці королі, міністри, князі — великі негідники. Я б не захищав їх, але тут була Емма, і я заради неї однієї залишався тут. Та й англійський кабінет міністрів Пітта-молодшого видавав бездарні накази, прагнучи, щоб ми вистежили і розгромили французьку середземноморську ескадру. Розквартирована у порті Брюї і при цьому повністю блокована в Середземному морі силами антифранцузької коаліції, російським під командуванням Федора Ушакова, турецьким та англійським флотами, французька ескадра, проте, була невловимою, уникала сутичок. На зміну адміралу Сент-Вінсенту, з яким ми діяли злагоджено, при­йшов бездарний вискочка лорд Кейт і вимагав мого наступу. Я не виконував, ігнорував його розпорядження, жаліючи матросів на кораблі. Я не погоджувався кидати їх у безглузді бої, які організовував лорд Кейт, граючись у кішки-мишки з французьким флотом, чим зажив собі славу недисциплінованого адмірала. Я знав, що це могло мені коштувати кар’єри, але готовий був до всього, тільки б бути поруч з Еммою.
Мені були огидні інтриги, до яких вдавався англійський двір проти своїх же союзників Росії та Турції, яких примусили примиритися задля спільної боротьби з французькою експансією в Середземномор’ї. Нещирість уряду Англії була мені бридкою. Хоч я сам недолюблював Федора Ушакова за те, що той не прислухався до моїх порад, радів з того, що він «розкусив» так званих союзників і діяв в інтересах Росії, бо панування Франції в Середземномор’ї загрожувало б російським інтересам у Чорноморській акваторії.

Ушаков. Так, ми не дійшли згоди з Нельсоном саме через Іонічні острови та острови Корфу і Мальта. Вони, англійці, хочуть нас примусити до марних розваг, точніше кажучи, примушують нас ловити мух, а самі тим часом прагнуть оволодіти Корфу та Мальтою, а нас усунути. Так ми взяли Корфу, через що їхня упередженість до нас зросла.
Нельсон. Ненавиджу Ушакова, завжди мене випереджає!
Емма. Гораціо, ти так заглибився у міжсоюзницькі інтриги, що не бачиш того, що росіяни допомагають нам. Ти ж знаєш, що генерал Суворов розбив французів у Північній Італії, нехай взаємодіють: Суворов з суші, Ушаков з моря — та і відкинуть французів з Італії, зокрема, з Неаполітанського королівства. Вони вже дві третини звільнили його!
Нельсон. Так, але ж вони зберегли там республіканські порядки! Підписали перемир’я, але ні тобі, ні твоїй подрузі Каролині немає туди вороття! Вони підписали перемир’я з цими підступними французами-безбожниками, підступними хижаками, негідниками! (Нервується.) Хм... Почесне перемир’я... З ким? Заколотниками?! Я от покажу капітанові Фуку, який погодився на це! У мене сила — флот! Я помщуся їм за це жалюгідне перемир’я! Емма і Кароліна благають, щоб я відновив у королівстві законні порядки!
Історія. Нельсон не прийняв капітуляції громадян Партенопейської республіки. І тоді, коли вони склали зброю, напав на них, беззбройних, віроломно привівши сюди свою ескадру.
Ушаков. Самоуправство Нельсона коштувало добрих відносин між Англією і Росією. Мені було нестерпно боляче і соромно перед партенопейцями за віроломство і погром, влаштований Нельсоном, я дав наказ залишити Італію, Корфу і повернутися у Чорне море.
Нельсон. А я чхав на придворні інтриги і сором Ушакова! Моє завдання — відновити в Неаполітанському королівстві законну владу, і я виконав його! Я очистив Неаполь від волоцюг, злодіїв та вбивць. За це король Неаполітанського королівства Фердінанд удостоїв мене титулу герцога Бронте і наділив помістям у Сицилії, яке давало прибутку 3 тис. фунтів стерлінгів щорічно. Англійський уряд ухвалив рішення Неаполітанського короля.
Історія. Тим часом чутки про стосунки Нельсона та Емми Гамільтон докотилися до Лондона. Дізналася про це і його дружина. Становище коханців ставало трагічним. Вони так кохали одне одного, що приховати своїх почуттів вже не могли. Закони Англії забороняли розлучення. Про зв’язок Емми і Гораціо знали і Фенні, і сер Гамільтон.
Нельсон. Я знав, чим ризикую,— кар’єрою, репутацією.
Емма. Я ризикувала всім. Ціною неймовірних зусиль досягла високого становища у суспільстві завдяки шлюбу з лордом Гамільтоном, якого не кохала. Я покохала Нельсона і йшла на втрату свого благополуччя свідомо.
Нельсон. Емма не була моєю коханкою, вона — моя кохана, соратник у політиці і дипломатії, довірена особа, від якої у мене не було ніяких таємниць.
Емма. Гораціо був непересічною особистістю. Його любили матроси і ненавиділи генерали, він був далекоглядним політиком і талановитим стратегом і флотоводцем, державні діячі його поважали, інші боялись, дехто — зневажав. Його відкликали до Англії, і ми переїхали туди всі, назавжди залишивши Італію.
Йшов 1801 рік. У нас з Нельсоном народилася дочка Горація. Щоправда, про це ні лорд Гамільтон, ні Нельсон не знали. Я ретельно приховувала свою вагітність, посилаючись на нездужання. А після на­родження дівчинки віддала її годувальниці, тож про місцезнаходження дочки знала тільки я. Старий Гамільтон не припускав навіть думки про розлучення, терпів усе через приязність до свого уславленого друга. Нельсон же так і жив із сім’єю Гамільтонів, покинувши Фанні, яка все одно залишалась законною дружиною й успадкувала титул і майно свого чоловіка. А Нельсон вперше в житті придбав власний будинок у 10 км від Лондона, в якому продовжували жити ми втрьох. Та 1803 року лорд Гамільтон помер, не лишивши мені нічого. Спадкоємцем своїм він призначив Чарльза Гревіля. Але головне — ми залишились удвох з Нельсоном, тож, здавалось би, можна було жити. Та знову відновились воєнні дії, і англійський уряд призначив Нельсона командуючим Середземноморською ескадрою. Війна набирала нових обертів. Проголосивши себе імператором, Наполеон прагнув нових завоювань. Британський флот готувався до вторгнення французів в Англію.
Створилася третя коаліція проти Франції: Англія, Росія, Австрія і Турція. Нельсона я не бачила два роки: він ганявся за французькими кораблями. Востаннє я бачила Нельсона в 1805 році. Він був вдома 25 днів, бавився з дочкою, яку ми забрали від годувальниці після смерті Уїльяма.

Останній бій з французькою ескадрою відбувся 21 жовтня 1805 року. В битві при мисі Трафальгар Нельсон дощенту розгромив французький флот, і Наполеон остаточно відмовився від думки про вторгнення в Англію. Трафальгарська баталія була за своїми результатами найбільшою за всі 22 роки боїв коаліційних військ проти Франції. Та в цьому бою Нельсона було смертельно поранено. Ми з Горацією залишилися самі.
Історія. Вдячна Англія увічнила пам’ять про адмірала величною колоною на Трафальгарській площі у Лондоні, вершину якої увінчує 5 метрова мідна фігура адмірала, вилита з розплавлених французьких гармат-трофеїв Трафальгара. І все ж таки останнє прохання національного героя до короля та парламенту Англії не було виконано. У заповіті, написаному перед боєм, адмірал писав: «Я залишаю леді Емму Гамільтон піклуванню мого короля й Англії. Певен, вони забезпечать її так, щоб вона могла жити відповідно її рангові. Заповідаю також милосердю моєї країни мою прийомну дочку Горацію Нельсон Томпсон і бажаю, щоб вона носила прізвище Нельсон».
Емма. Якою ж дитиною був мій Нельсон! Ось таким він був наївним, непрактичним в особистому житті, цей талановитий військовий! Англія викинула нас з дочкою геть, не пробачивши нам чистого і відкритого кохання. Ми доживали віку в злиднях та бідуваннях.
Історія. Зазнавши поразки на морі від англійського адмірала Нельсона, Наполеон остаточно відмовився від думки про вторгнення на Британські острови. Але імператор Франції вирішив позбавити її колоній, зокрема Індії — перлини британської корони. Так народилася думка про війну з Росією, завоювання якої давало можливість через Середню Азію дістатися Індії і вирвати перлину з британської корони на користь Франції.
Наполеон. Так, всупереч домовленостям у Тільзиті я перетнув кордони Росії. Та й поведінка Олександра І, який не тільки відмовив мені породичатися через його сестру, але й порушив угоди про континентальну блокаду Англії, давали мені підстави нехтувати умовами миру.
Історія. Як Ви оцінюєте війну з Росією?
Наполеон. Вважаю війну з Росією найбільшою своєю помилкою, яка коштувала мені не тільки влади, але й життя. Я недооцінив народ Росії. Планував воювати тільки з армією, а довелося долати опір усього народу.
До народної війни моя армія не була готова. До того ж я переоцінив честолюбство Олександра І, який поступився ним заради перемоги і передав пост головнокомандуючого талановитому генералові Кутузову.
Історія. Як Ви оцінюєте своє життя?
Наполеон. Вважаю, що прожив своє життя недаремно. Не всі мої мрії здійснилися, але наслідки мого правління Франція відчуває донині. Я зруйнував залишки феодалізму, дав можливість талановитій людині посісти місце в житті завдяки власним зусиллям, а не з огляду на знатне чи незнатне походження. Дехто вважає мене жорстоким. Але мене зробило таким життя. Без грошей і моральної підтримки я навчався у військовій школі, переносячи кепкування однокурсників через маленький зріст та корсиканський діалект. Щоб вижити, я мусив сам за себе постояти. Я все здолав завдяки власним зусиллям. Все життя провів у війнах. Владу у Франції захопив з однією метою: не допустити повернення монархістів. Я любив народ, турбувався про солдатів, і вони дякували мені тим же. Моя справжня слава не у 40 битвах, які я виграв, бо одна поразка під Ватерлоо перекреслила все, а в тому, що я дав Франції Цивільний кодекс, який заклав підвалини будівництва правової держави, де кожний громадянин захищений владою і законом.
Історія. Ми довели до кінця роман революції, а тепер погляньмо, що ж у ньому є реального?
Наполеон. Спитаймо тих, хто живе у XXI столітті і вивчив «роман революції».
Історія (до зали, глядачів). Що з почутого, прочитаного найбільш вас вразило?
(Присутні пишуть відповідь письмово.)
— Як ви зрозуміли вираз Марка Блока «Людський дух — запізнілий гість раціонального пізнання»?
Історія. Що найбільше вразило серце? (Трагізм долі видатних людей, які поклали життя на алтар вітчизни. Разом з тим, ця доля — прекрасна, бо немає нічого важливішого, ніж служіння вітчизні.)
Люди — консервативні істоти: історія рухається, а душа людини залишається незмінною щодо оцінки чеснот, що мають вічну і незмінну суть.
Події минувшини наблизяться до нас, якщо ми спробуємо заглибитись у людський дух — цей запізнілий гість раціонального пізнання.
Історія повторюється у плані виявів людського духу, незалежно від дати календаря. Ми й зараз добре розуміємо почуття людей минулої епохи, їхні переживання нам близькі, бо історія є справді великою драмою людського гріха і спокутування.
Чого ви навчились на прикладі історії французької революції?
Бажані відповіді
• За становищем жінки у суспільстві можна визначити рівень його розвитку. Те суспільство, де жінка змушена торгувати собою, приречене. Рано чи пізно жінка заявить про свої права, і вибух у суспільстві буде неминучим.
• Людський геній треба спрямовувати на будівництво, а не руйнування.
• Не треба приносити в жертву велике кохання заради честолюбства. Людина народжена для любові, для повного задоволення нею. Треба вчитись любити і кохати.
• Життя людини — найцінніший скарб, і нічим не можна виправдати тих, хто його відбирає, незалежно від ідей, якими керуються убивці.
• У драмі, з якою ви щойно ознайомились, що — гріх? І як його можна спокутувати? (Домашнє завдання для роздумів.)
Підбиття підсумків вистави
Слово надається усім бажаючим висловитись.
Література
1. Аверьянов А. П. Великая французская революция // Преподавание истории в школе.— 1979.
2. Адмирал Нельсон: от «Неаполя до Трафальгара» // Вопросы истории.— 1979.— № 8.
3. Бескровний Л. Т. Русское военное искусство ХІХ века.— М., 1974.
4. Бонапарт — Жозефине // Ровесник.— 1994.— № 2.
5. Вагин А. А. Художественная литература в преподавании новой истории.— М., 1966.
6. Вагин А. А. Художественная литература в преподавании новой истории.— М., 1978.
7. Гальдос Бенито Перес Трафальгар.— М., 1961.
8. Гюго В. 93-й год.— М., 1973.
9. Джойнер Рик Битва при Ватерлоо // Лидер, менеджер и пять слагаемых успеха.— 1999.
10. Лепелетье Эдмон Тайна Наполеона.— М., 1992.
11. Овчаренко Н. Е. Книга для чтения по новой истории.— М., 1987.
12. Париж, площадь Бастилии // Учительская газета.— 1979.— червень.
13. Предтеченская Л. М. Изучение художественной культуры в курсах новой и новейшей истории.— М., 1978.
14. Прекрасная Шарлотта // Интересная газета.— 2003.— № 12.
15. Принцесса и скульптор. Сестра Наполеона любила сидеть в бочке // Все для учителя.— 1999.
16. Роль Коммуны Парижа во французской революции (1789–1794 гг.) // Новая и новейшая история.— 1979.— № 4.
17. Савчук Т. С. Наполеон Бонапарт в долі народів Європи // Джерела.— 2003.— № 5.
18. Серебрякова Г. Женщины эпохи французской революции.— М., 1964.
19. Сироткин В. Г. Изгнание и смерть Наполеона // Новая и новейшая история.— 1979.
20. Сокровище Наполеона // Интересная газета.— 1999.— № 9.
21. Французька революція кінця XVIII ст. у світлі сучасних дискусій // Історія України.— 2003.— № 21–22.
Подається за: Ліпатнікова К. А. Революція, війна і кохання в долях видатних людей. Урок-вистава з історії Великої французької революції XVIII ст. \\ Історія та правознавство. — 2005. — 19-21 (47–49).
Категорія: Тиждень історії | Додав: uthitel (13.12.2013)
Переглядів: 1361 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Матеріали Каталогу статей


[13.10.2010][Готуємось до уроків художньої культури 9 кл.]
Український рушник (1)
[13.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Р. Кіплінг "Мауглі" (0)
[14.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Знайомство з головними героями роману Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан» (2)
[15.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Біографія Р.Л. Стівенсона (1)
[22.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Авангардистські і модерністські тенденції в поезії XX ст. (5)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (0)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (2)
[29.10.2010][Історія України]
Київська Русь за наступників Ярослава Мудрого. Володимир Мономах. (0)
[29.10.2010][Історія України]
Гетьманщина та землі Правобережної України наприкінці XVII ст.. поч. XVIII ст. (0)
[29.10.2010][Всесвітня історія]
Тема уроку: Тріумф Грецької культури (0)
Моя візитка
Валентина Кодола

Создайте свою визитку

Пошук по сайту

Наше опитування
Що Ви шукаєте в Інтернеті
Всього відповідей: 2257

Міні-чат

Друзі сайту
Порадник: Робота в Інтернеті

[Довідник] для вчителів
[Сайт] Берездівського НВК та с. Берездів
HISTORY11
Освітній портал Освітній навігатор - навчальні матеріали для педагогів та учнів
Учительська світлиця Педагогическая мозаика.
Форум директорів
Заступник з виховної роботи
Офіційний сайт Симонівської ЗОШ 

Записник сучасного учня
Со всех сторон
Сімейна педагогіка 

Статистика

Онлайн всього: 6
Гостей: 6
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Анализ сайта онлайн

Copyright MyCorp © 2016

Каталог сайтів Push 2 Check Безкоштовний каталог сайтів