Субота, 03.12.2016,  09:48



З думкою про учня....
Персональний сайт Кодоли Валентини Іванівни
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Години спілкування [32]
Сценарії свят [107]
Методичні орієнтири [26]
все для методичної роботи класного керівника
Тести, опитувальники [13]
Виховні години, тренінги [55]
Бесіди із безпеки життєдіяльності учнів [66]
Робота з батьками [47]
Літній оздоровчий табір [47]
Методичні та практичні поради для проведення оздоровлення дітей в літніх таборах
Правове виховання [3]
Творчі ігри [7]

Форма входу

Сайт існує

Кнопка сайту


Головна » Статті » Класному керівнику » Сценарії свят

«ВОДА НАЙСМАЧНІША У РІДНОМУ КРАЮ З КРИНИЦІ, ДЕ БАТЬКО І МАТИ ПИЛИ».( НАРОДОЗНАВЧЕ СВЯТО )

«ВОДА НАЙСМАЧНІША У РІДНОМУ КРАЮ З КРИНИЦІ, ДЕ БАТЬКО І МАТИ

ПИЛИ». НАРОДОЗНАВЧЕ СВЯТО   

ХІД ЗАХОДУ

Вступне слово вчителя

Тихо біля хати схлипує криниця,

І скрипить до мене довгим журавлем:

— Покуштуйте смачно чистої водиці

І скажіть по правді, як це ми живем?

Півсела щоранку з мене носить воду,

А ніхто не знає, хто мене копав.

Як же зберегти нам пам’ять родоводу,

Щоб не всох наш корінь, марно не пропав?!

Хто ж копав криницю? Може мій прапрадід,

Може, рідний батько чи по батьку дід?

Прилітає вітер до моєї хати,

Замітає давній до криниці слід.

Вже не раз куштую із криниці воду,

Соромно не знати, хто її копав,

Зберігаймо ж, люди, пам’ять родоводу,

Щоб не всох наш корінь, марно не пропав!

З давніх-давен українці шанобливо ставилися до річок, криниць, джерел. Берегли і леліяли їх, бо добре знали, що вода — джерело життя на землі. Та в шаленому ритмі нашої епохи ми по-іншому стали дивитись на світ. Усе брали від природи, «не чекаючи милостей», а з віддачею не поспішали. І ось настав час, коли природа вже не може віддавати, коли вона волає: «Людино! Захисти, порятуй мене від самої себе!».

Від старожилів ми дізналися, що колись у нашому селі була добра і гарна традиція: щорічно на Маковія наші односельці проводили освячування криниць. Задовго до свята очищали криничні джерела, ремонтували цямриння, прикрашали їх, обсипали довкола пісочком.

Господині пекли пироги, смачні тістечка, щоб пригостити людей, які прийдуть на освячення їхньої криниці.

Пригадаймо, з якою пошаною оспівано криниці у піснях, опоетизовано в прислів’ях та легендах. А літописець Нестор зі святої Києво-Печерської лаври розповідає нам історію про криницю. У літо дев’ятсот дев’яносто сьоме, тобто понад тисячі років тому, набігли на місто Білгород, що лежало неподалік Києва, люті вороги. Набігли і стали під високими мурами.

Не день, не два тривала ворожа облога, з’їли білгородці всі свої запаси, і почався у місті голод.                            

— Не буде нам рятунку, помремо всі, — забідкались люди, — треба здаватися. Може хоч з нас хто-небудь уціліє. А один старезний дід каже:

— Потерпіть-но ще кілька днів. Спробуємо нападників перехитрити. Тільки принесіть, у кого ще лишилося, по жменьці борошна. Та зробіть затирку, та викопайте криницю, та поставте в неї діжечку й затіркою наповніть. Потім викопайте ще одну криницю й опустіть туди в діжці розбавлену медом воду.

От люди так і зробили. А далі, як напоумив їх дід, гукають ворогам:

— Егей, нехай кілька ваших прийдуть та подивляться, як нам водиться в облозі.

Вибрали 10 кращих мужів своїх та й прийшли.

А ті, виду не подавши, кажуть:

— Пощо ви губите себе? Хоч 5 літ під мурами стійте, хоч 10 — все одно нічого не вистоїте.

Гляньте, які у нас криниці чудодійні: в одній — затирка, у другій — медяний відвар. Їж та пий собі донесхочу.

Опустили вороги відро в одну криницю, у другу: от диво дивне! Сама земля білгородців годує.

Вернулися вони до своїх, розповіли про все — і обійняв ворогів страх, і відступилися вони від Білгорода без бою.

Сьогодні ми хочемо також відродити призабуту традицію нашого села і зберегти наші криниці.

А зараз послухайте розповідь про людей, що вміли шукати криничні джерела, та про добрі справи, які сприяли збереженню природи рідного краю.

Святково прибрана зала, на сцені макет криниці з журавлем.

Учасники заходять, виконуючи пісню «По той бік гора».

По той бік гора, по другий друга,

Поміж тими гореньками сходила зоря.

Ой, то не зоря, — дівчина моя

З новенькими відерцями по водицю йшла.

— Дівчино моя, напій же коня

З рубленої криниченьки з повного відра.

— Козаченьку мій, коли б я твоя,

Взяла б коня за поводи та й напоїла.

Ведуча

У нас здавна є традиція славна:

Воду брати з чистої криниці,

Муку з ярої пшениці

Руками добрими замісити

І гостей на свято запросити.                            

Ведучий. Тож шановні гості, батьки, діти!

Запрошуємо вас на слово щире та привітне, на свято чистої криниці — життєдайного джерела української землі, символу достатку, невичерпної людської доброти.

Вода найсмачніша у рідному краю

З криниці, де батько і мати пили.

Ведуча. Вода в житті людини відіграє величезну роль, бо там, де вода, там і життя. Безцінним даром природи є прісна вода, що міститься в підземних глибинах. З водою починається і закінчується життя людини.

1-й читець

Святим він завжди звався у народі,

Колодязь той. І є на те причина:

Коли хрестили у селі дитину,

То брали з нього для купелі воду.

Дитя росло здоровим і щасливим,

Так, так, це дійсно виглядає дивом,

Але й мене купали в тій воді.

І от ще жодній не скоривсь біді.

2-й читець

КРИНИЦЯ

Край стежки у полі в дзвінку косовицю

В джерельці я викопав людям криницю.

Зове перехожих: «Спиніться в путі!

Такої води не пили у житті».

Прозора та чиста, як небо ясна,

Ще й квітами, травами пахне вона.

В ній райдуга стрічки свої полоскала

І навіть, повірте, гарнішою стала...

Сюди прилітали ще й диво жар-птиці,

Пили-смакували водицю з криниці.                   

В людей веселіють, яснішають лиця,

Їм сили вернути зуміла криниця.

Степан Жупанин

Ведуча. Здавна в Україні кажуть: «До води, як і до хліба, завжди пошана велика». «Доброго путі і свіжої води!» — бажають люди прощаючись.

Я воду п’ю із того джерела,

В якім наснага трепетна й цілюща,

З кринички, що край нашого села,

Живе з віків, мов пам’ять невмируща.

Ведуча. Історія виникнення криниць надзвичайно цікава і сягає глибокої давнини, коли життя було суцільною боротьбою за існування. Там, де була вода і випаси для худоби, обов’язково зводили житла.

Згодом поселенці навчилися копати штучні водотоки з досить глибоким заляганням джерел,

власне саме їх називають колодязями.

Перш ніж збудувати криницю, треба було спочатку знайти місце для неї. Здавна люди шукали воду за допомогою вербової гілочки. Прихиливши її до землі, водили довкруж. Там, де листочки ворушилися, за прикметами була близько вода. Такий спосіб називається лозошуканням. До речі, у Китаї і досі існує звичай, згідно з яким будинок не починають зводити, поки лозошукачі не перевірять наявність джерела.

Існував ще один спосіб шукання джерел. Звечора в кількох місцях розкладались курячі яйця,

які накривали бляшаними відрами. Коло яєць деколи клали лопухи. Де вода на яйці була покрапинами — джерело слабке, залягає на 7–8 метрів, а де волога збігає з яйця суцільними потьоками — джерело міцніше. Та й лопухи в таких місцях росою обсідаються. Подоляни, наприклад, на ніч клали клубок вовни, жмуток сіна чи житню солому, на Поліссі залишали на ніч березове вугілля, а на Прикарпатті виявляли наявність джерел густими порослями споришу.

3-й читець. Колодязі зазвичай копали толокою, іноді всім селом. Ось як писав Т. Шевченко:

Та й викопав при дорозі

глибоку криницю.

Не сам один: толокою

Йому помагати приходили

Криницю копати.

Криницю копали, тому в деяких місцях і називали її копанкою.

Звучить пісня «Розпрягайте, хлопці, коней».                                  

Ведучий. Перш ніж викопати криницю, відбувалося ритуальне дійство. Коли місяць набирав

сили, обрана гуртом жінка кидала в копанку волошки, а дідусь накривав їх капелюхом: щоби нечистий воду не колотив, лихі страсті в чоловікові не будив. Чотири кращих господарі починали з чотирьох кутів копати, відкидаючи глину «на штири дороги», щоб перетнути хід до неї усяким руйнівним силам. У викопану криницю кидали хрестик із воску, сипали освяченого маку.

Ведуча. Як хтось із нечистими помислами підійде до криниці або чари захоче в ній зробити, то промовляли: «Скільки в сіні трубочок, хай стільки в лихого буде болячок». Першими пили воду із криниці хлопці, яким цього року треба було йти до війська. Потім вони пригощали своїх дівчат, що чекали їх.

А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину, вербу. Ці дерева й кущі

не тільки прикрашають криницю, а й оберігають воду від спеки. Під вербою робили лавку. У криницях також зберігали молоко і масло, опустивши туди посудину на мотузці.

4-й читець

КРИНИЦЯ

Хай кожному нині присниться

Прозора, немов льодок,

Це слово співуче — криниця,

Дзвінкої води холодок.

В бджолинім настоянім гулі,

Де радість, а зовсім не зло,

Пив спрагло у липні минулім,

Отам, біля верб, за селом.

Схилялась верба гостролиста

Світились очима братки,

Й дитинство згадав я —

Колись-то читав я ті добрі казки.

Опеньки в беретах казкових,

Птахів заплелися сліди...

Поїдьте ж обов’язково,

Скуштуйте з криниці води.

Скуштуйте — і знову поманить,

До себе вона позове:

Хто пив її, той-таки, мабуть,

Сто літ молодим проживе!

Йосип Курлат

Ведучий. Дуже важка була ця робота — копати і підіймати наверх землю, опускати вниз зруби, мурувати стіни. Часто копачам доводилося долати кам’янисті шари. Іноді траплялися обвали, адже воду діставали з глибини 15–20 метрів, інколи і 30–40 метрів.

Ведуча. Ось що писав про тяжку роботу копання колодязів співець людської праці, київський поет XVIII ст. Климентій Зіновієв у вірші «Про тих, хто копає колодязі глибокі».

ПРО ТИХ,

ХТО КОПАЄ КОЛОДЯЗІ ГЛИБОКІ

Немалу відвагу ті, зокрема з’являють,

Що глибокі криниці для людей копають.

Сажнів іноді бува двадцять доведеться.

В місці іншому — усі тридцять набереться.

Де вже там, о Господи, страху не зазнати,

Коли трапиться таку глибоку криницю копати.

В такій безодні тьма починає,

А спускаєшся ти в пекло навістити.

Хто з тієї глибини з’явиться, буває, —

Ніби мертвий із землі, із гробу воскресає.

Звучить чумацька пісня «Ой у полі криниченька».

Воду глибоко шанували наші предки. Особливо велику магічну силу мала так звана «непочата» вода, набрана з криниці до схід сонця. У ній, настояній на зірницях, купали немовлят, нею напували корів, щоб давали більше молока, і вмивалися, щоб не боятися лихого ока.

«Здрастуй, водо Уляно, колодязю Авраме і джерело Борисе!» — так на ім’я зверталася до

води ще моя бабуся, перш ніж попрохати зцілити недугу, принести удачу.

Воду, освячену в церкві на Водохреще і Стрітення, колись зберігали упродовж року. Нею

кропили в хаті, освячували пасіку, коли уперше виносили із зимівника, вживали від зурочення.

Швидка вода — у струмку чи річці — могла забрати і понести далеко всі хвороби, варто лише було викупатися в ній до схід сонця в Чистий четвер чи на самий Великдень опівночі.

Існує також повір’я, що в ніч на Новий рік уся вода у колодязях перетворюється на вино. Отакі дива відбувались із звичайною водою.

Тепер у кожного господаря у дворі є своя криниця, але це не означає, що люди стали менше

шанувати ті стародавні громадські криниці, яких залишилося дуже мало. Отож, вирушаймо швидше до нашої господині.

Господиня (роль виконує вчитель). Прошу, прошу, гості дорогенькі, на моє подвір’ячко, на

зелене зіллячко, рада всіх бачити.                               

Тут чекає на вас

Зробленая з каменю,

Дерева і криці

Стародавня криниця.

А чи знаєте ви, як називається така криниця?

Учениця. Знаємо, це криниця-журавель.

Звучить у запису пісня у виконанні Раїси Кириченко «Журавлі летять у вирій».

Господиня. А чому саме так називається, не знаєте? Тоді послухайте, що я вам розповім. Між

людей ходить така легенда. Колись у сиву давнину мале хлоп’я загубилося в лісі. Воно заблукало і захотіло пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю. Він зовсім знесилився і не міг дістати з криниці води. Аж раптом у небі з’явився журавель. Він спустився біля криниці, і, нагнувши свою довгу шию, дістав з неї води. Хлопчик

напився і подякував журавлеві.

У дитини додалося сили, і він знайшов стежку додому. Після того випадку люди в пам’ять про доброго птаха почали робити криниці, схожі на журавлів.

Учень. А розкажіть нам, із чого будували нижню частину таких криниць і як їх називали.

Господиня. Це кам’яна частина криниці — цямриння, яке викладали з гладенького шліфованого річкового каменю. Верхнє цямриння викладали з колод, а самого журавля робили з дуба, щоб був довголітній і міцний.

Дівчинка. А чому така висока і густа трава біля криниці?                               

Господиня. Вона свідчить, що під землею б’ють потужні джерела. А тепер давайте заспіваємо веселої, народної пісні.

Звучить пісня «Колодязний журавель».

Господиня. Молодці, діти! За ваші добрі знання, за хороші справи, що робите для людей,

я почастую вас студеною криничною водою і пирогами.

(Частуючи, примовляє)

Із криниці-студениці,

Що під вишнями в саду,

Я водиці-льодяниці

У відерце наберу.

Дам напитись, освіжитись

Діточкам у холодку.

Їм водиця-льодяниця

Буде завжди до смаку.

5-й читець

Пекучий день. Щебечуть птиці,

Де яворів шумлять ряди,

Я із прозорої криниці

Нап’юсь солодкої води.

В промінні вся вона іскриться,

Уяву збуджує мою.

Так і душа твоя — криниця,

З якої я наснагу п’ю.

6-й читець

Я все люблю в своїм краю:

Криницю, звідки воду п’ю,         

І повні гомону ліси

Та дзвони срібної роси.

Криниця на дорозі край села,

І журавель, похилений над нею.

Куди б мене дорога завела,

Я буду завжди з рідною землею.

Ведуча. Здавна в народі кажуть: яка криниця — такий господар, який поріг — така господиня. Споконвіку люди намагалися якось оздобити своє обійстя, особливо ж найсвятіші місця — криниці. Завжди вважалося за велику наругу, коли дівчина видивлялася над дзеркалом води. Тоді звучали бабусині повчання: заглядатимеш у колодязь — затягне водяна баба, чепуритися над водою не можна — обсяде на щоках віспа. І то не було залякування, а глибоке пошанування води, яка завше має бути чистою.

Ведучий. До криниці не можна було підходити в брудному одязі або з нечистим відром. Вважали, що на весь рід кара Божа ляже.

А ще в народі вірили, що якщо хтось знайде і розчистить джерельце, то діти у того будуть доглянуті й щасливі.

Мабуть, тому ледь не в кожному селі на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і їхню невгамовану течію прихорошено турботливими руками: довкруж обкладено камінням, а поруч є місцина для спочинку, де обов’язково сусідить кухоль.

Ведуча. Оспівані в народних піснях кришталеві криниці здавна символізують рідну домівку,

батьківщину, джерело духовності народу.

7-й читець

Під вишневим літнім садом,

Де п’янить бузку пахучий цвіт,

Де звисають ґрона винограду,

Там криниця мамина стоїть.

Мов життя криниця та глибока,

Наче свідок тихий, мовчазний.

В ній усе: і радощі, й неспокій,

І мого дитинства світ ясний.

І щораз, коли іду додому,

Чи з порога рідного іду,

Бачу я з дитинства ту знайому,

Мамину криницю у саду.

8-й читець

Стара хата і клен над криницею.

Над криницею — корба стара,

Ланцюгом залізним обмотана,

Як невільниця вікова.           

Візьмеш в руки відро — жвавішає,

До води пошлеш — ожива.

Радо кільця із себе струшує,

Швидко оберти набира.

Я тримаю її долонею —

Відчуваю тертя тепло.

Вже ланцюг розкрутився повністю,

Зачерпнуло води відро.

Зараз витягну, переллю її,

Почеплю відерце на цвях...

Йду з водою. Щаслива я —

Я в бабусі, в бабусі в гостях.

Звучить пісня «Висиха душі криниця».

Ведуча. Колодязь у житті людини був не тільки символом. Згадаймо хоч би такий факт: жодна фортеця не змогла обійтися без криниць. Ось як описала Ліна Костенко чигиринський колодязь:

А он бачиш: в калині криниця,

Мале відерце в дзьобі журавля.

Предивна таємниця —

Оця пробита в камені криниця,

Коли рятунку ждать нізвідкіля.

Учениця. Іменні і безіменні криниці. Скільки їх на безмежній українській землі! Хоч би в якому регіоні України ми не побували, нам обов’язково старожили покажуть джерельця, де зупинялися Григорій Сковорода, Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Устим Кармелюк, Олекса Довбуш.

Учень. А я знаю ось таку легенду.

Було це за тих часів, коли турецько-татарські орди нападали на Україну. Одного разу із вдалого походу поверталися козаки. Веселі від перемоги, вони навіть не помітили, як потрапили у ворожу засідку. Жорстокий був бій, багато козаків полягло, багато було скалічених. Тяжко поранили й молодого сотника. Перев’язали козаки рани, але йому не ставало краще. До того ж він увесь час просив пити. Води не було, а до села далеченько.

Взяли козаки свої шаблі та й викопали криничку. Випив сотник води з тої кринички, і відразу

покращало йому. Ніби й не був поранений. Піднявся, обійняв своїх побратимів і промовив: «Молодці хлопці!» Відтоді ту криничку й називають Молодецькою.

9-й читець

ТРИ КРИНИЦІ

Б’ються славні козаки,

Та встоять не в силі,                       

Облягли їх вороги,

Впали землі милі.

Впав же хутір і село,

Суботів в облозі.

Ще Холодний Яр стоїть,

Та народ в тривозі.

Ще б протриматися день,

Ще б день якомога

Не пустити бусурман,

Там прийде підмога.

Голод голодом, біда

Та найбільша в тому,

Всі криниці отруїв

Бусурман по-злому.

Де води добути нам?

Набратися сили?

Гнати турків-бусурман,

Що народ губили.

— Ми поможем, хлопці, вам,

Викопаєм три криниці.

Ви, соколики, женіть

Турка з рідної землиці!

Викопали джерела,

Та й старими стали.

Свою вроду за нектар

Дівки проміняли.

Вода сили придала,

Ворог щез за очі.

Та не вернуть уже краси

Три краси дівочі.

Доведеться в цих краях

Комусь побувати,

Вип’єш воду з трьох криниць,

Будеш рідну долю знати.

Дівчина. А я знаю легенду про Зозулину криницю. Переказ розповідає, як побожні люди вечорами над одним джерелом бачили світло, у якому видно образ Матері Божої. Біля джерела ріс старий бук, а влітку на ньому жила зозуля. Коли до чудотворного місця збиралося багато паломників, щоб зцілити душу і тіло, то чекали спершу на зозулине кування, і лише після цього приступали до кринички. Вважалося, що після кування вода набуває цілющих властивостей. Тому джерело дістало назву «Зозулина криниця».

Господиня. Живі криничні джерела уособлюють чистоту і благородство душі, високі людські помисли, щедрість і пам’ять серця. Діти,якщо п’єте воду з цілющого джерела, поклоніться

йому. Бо всім відома істина: людина значно довше може прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерельці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобів у спекотні жнива, дарує радість пастухам.

Звучить пісня «Криниці людяності».

Із прадавніх часів у моєму краю барвінковім

Животоки землі у криничних пульсують кругах.

І черпають з них люди натхнення у праці і слові,

Щоб зостатись людьми

На тернистих життєвих шляхах.

Приспів:

Криниці людяності, чисті і святі.

Вода цілюща — треба кожному в житті.

Аби душа добром і совістю цвіла

Ми до криничного прямуєм джерела.

Зачерпнемо води, припадемо вустами й душею,

Бо в ній пам’яті біль і вдовина довічна печаль,

Ніжна врода калини, що тихо схилилась над нею,

І веселого сміху дзвінкий і співучий кришталь.

Нам рости-виростати на дужім гіллі родоводу,

І творити добро, і вагомі вершити діла,

Щоб не змулить криничну, освячену правдою воду,

Щоб вона оберегом у кожному серці жила.

Господиня. Образ криниці в Україні тісно пов’язаний з фольклором. Здавна говорили: «Вогонь — цар, вода — цариця, а криниці — то очі Господні». А ще казали, що в сусідській криниці завжди солодша вода. Діти, а хто з вас знає прислів’я чи приказки про криницю?

— До доброї криниці стежка завжди втоптана.

— Не знаємо ціни водиці, доки не висохла криниця.

— Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

— Живеш на світі — роби людям добро, пий холодну воду і не кради відро.

— Зневажиш воду — накличеш шкоду, поможеш воді — зарадиш біді.

Ведучий. Біля громадських криниць у давнину збиралася молодь на різні свята. Співали

пісні, водили хороводи, жартували. Традиційно криниця була місцем, де жінки ділилися новинами, вирішували окремі господарські справи, а то й просто «перемивали кісточки» своїм сусідам, кумам, чоловікам. Недаремно у народі виникло таке прислів’я: «Пішла по воду — забула про хліб у печі».                                    

Ведуча

Криниця воду кликала,

Щоб та десь не пропала.

Не дай-бо, доле, зникнути

Пісням, що мати наспівала.

Не дай з добром забути,

З яких джерел я воду п’ю,

Щоб пам’ятати, не забути те,

На якій землі стою.

Ведучий

Я зачерпнув води з криниці,

Нема добрішої ніде.

Води такої раз напиться —

І знову серце молоде.

Ти понеси відерце в хату,

Така вся сонячна здаля,

Криниця ж — мов ілюмінатор,

І десь вдалечині Земля.

Ведуча

Поспішайте любити всю землю свою.

І не треба за це ні хули, ні хвали.

Бо вода найсмачніша у ріднім краю

Із криниці, де мати і батько пили.

Ведучий. Кажуть люди: скільки криниць на землі, стільки зірок на небі. І якщо вам доводилося бачити, як падає додолу зоря, знайте — то десь замулилося джерело. Отже, любі друзі, щоб не згасали зірки, оберігаймо живі батьківські криниці!

Звучить пісня «Дзвони батькових криниць».

Край дороги батькова криниця,

Батькова джерельна глибина.

Чую, як водиченька-водиця

Дзвонить із невидимого дна.

Приспів:

Сплять натомлені тривоги,

Згасли проліски зірниць,

Дзвонять дзвони край дороги —

Дзвони батькових криниць.

Край дороги батькова криниця,

В’ється над криницею пташа.

Чи води схотілося напиться?

Чи то, може, батькова душа?

Край дороги батькова криниця

Кличе причаститися мене.

Поклонився тихо як годиться,

зачерпнув джерельце чарівне.

 

 

 

Категорія: Сценарії свят | Додав: uthitel (25.03.2014)
Переглядів: 3152 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Матеріали Каталогу статей


[13.10.2010][Готуємось до уроків художньої культури 9 кл.]
Український рушник (1)
[13.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Р. Кіплінг "Мауглі" (0)
[14.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Знайомство з головними героями роману Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан» (2)
[15.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Біографія Р.Л. Стівенсона (1)
[22.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Авангардистські і модерністські тенденції в поезії XX ст. (5)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (0)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (2)
[29.10.2010][Історія України]
Київська Русь за наступників Ярослава Мудрого. Володимир Мономах. (0)
[29.10.2010][Історія України]
Гетьманщина та землі Правобережної України наприкінці XVII ст.. поч. XVIII ст. (0)
[29.10.2010][Всесвітня історія]
Тема уроку: Тріумф Грецької культури (0)
Моя візитка
Валентина Кодола

Создайте свою визитку

Пошук по сайту

Наше опитування
Що Ви шукаєте в Інтернеті
Всього відповідей: 2253

Міні-чат

Друзі сайту
Порадник: Робота в Інтернеті

[Довідник] для вчителів
[Сайт] Берездівського НВК та с. Берездів
HISTORY11
Освітній портал Освітній навігатор - навчальні матеріали для педагогів та учнів
Учительська світлиця Педагогическая мозаика.
Форум директорів
Заступник з виховної роботи
Офіційний сайт Симонівської ЗОШ 

Записник сучасного учня
Со всех сторон
Сімейна педагогіка 

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Анализ сайта онлайн

Copyright MyCorp © 2016

Каталог сайтів Push 2 Check Безкоштовний каталог сайтів