Субота, 10.12.2016,  17:38



З думкою про учня....
Персональний сайт Кодоли Валентини Іванівни
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Години спілкування [32]
Сценарії свят [107]
Методичні орієнтири [26]
все для методичної роботи класного керівника
Тести, опитувальники [13]
Виховні години, тренінги [55]
Бесіди із безпеки життєдіяльності учнів [66]
Робота з батьками [47]
Літній оздоровчий табір [47]
Методичні та практичні поради для проведення оздоровлення дітей в літніх таборах
Правове виховання [3]
Творчі ігри [7]

Форма входу

Сайт існує

Кнопка сайту


Головна » Статті » Класному керівнику » Виховні години, тренінги

МИ — УКРАЇНЦІ ВИХОВНА ГОДИНА. 6–7 КЛАСИ
МИ — УКРАЇНЦІ ВИХОВНА ГОДИНА. 6–7 КЛАСИ     
Мета:
• поглибити знання учнів про Україну;
• прищеплювати любов до рідного краю;
• розширювати знання про національні символи, зміст поняття «громадянин України»;
• сприяти формуванню національної свідомості школярів;
• розвивати мовлення учнів;
• виховувати духовне багатство особистості, патріотичні почуття приналежності до українського народу, України, до традицій свого народу, української пісні.
Обладнання: карта України, віночки, вишитий рушник, калина, малюнки учнів, краєвиди України (слайди), презентація за темою виховної години, записи пісень про Україну.
Сцена оформлена в українському стилі. На стіні портрет Т. Г. Шевченка, прикрашений рушником, на столі із застеленою вишиваною скатертиною хліб на рушнику. Букет із колосків, калини, верби та барвінку.
Збоку — мультимедійна дошка для показу слайдів. Ведучі в українських костюмах.
Свято проходить у формі усного журналу.
ХІД ВИХОВНОЇ ГОДИНИ УСНИЙ ЖУРНАЛ «МИ — УКРАЇНЦІ»
Учитель. Доброго дня, дорогі гості! За епіграф сьогоднішнього свята ми взяли слова В’ячеслава Липинського (1882–1931), українського вченого, історика, борця за українську державність, громадського діяча.
Усі ми з вами належимо до української нації, що виплекала впродовж своєї історії таких
відомих діячів, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Грушевський та багатьох-багатьох інших не менш славетних наших співвітчизників. Усі вони своєю чесною працею прагнули утвердити український народ як націю, постійно працювали на підвищення його авторитету. Постає питання: «Як повинен прожити своє життя справжній патріот, справжня людина?» Хочу навести вам приклад із життя відомого ученого, літератора, філософа і просто чудової людини — Григорія
Савича Сковороди, що жив і працював за доби бездержавності.
Відвідавши Україну, російська імператриця Катерина II вирішила зустрітися із видатним філософом і запропонувати йому місце при дворі.
Побачивши, що під час зустрічі тільки Сковорода не вклонився імператриці, Катерина II спитала його: «Чого ж ти не кланяєшся?». «Але ж це не я хотів тебе бачити, а ти мене. — відповів філософ. — Тож дивися. А як ти мене зможеш розгледіти, якщо і я буду припадати до землі?» — почула вона у відповідь. Г. Сковорода відмовився від запропонованих йому посад і вибрав долю мандрівного філософа і вчителя, але близького до свого народу.
Ми живемо з вами у вільній і незалежній державі, яка зветься Україна. Кожен із нас — її
громадянин. І ми маємо докласти всіх зусиль, щоб вона процвітала, щоб жилося нам щасливо
в рідному краю. І в кожного учня по всій нашій Вітчизні — від першокласників до випускників — гріє серце безмежна любов до милої, дорогої і рідної України, нашої Батьківщини. Кожен любить свою Україну, бажає їй добра, намагається стати справжнім патріотом і громадянином своєї Вітчизни.
Отже, дорогі гості, я сподіваюсь, що, почувши сьогоднішній усний журнал, ви переконаєтесь, що ми, українці, нескорені патріоти своєї держави.
А зараз ми перегорнемо його сторінки.
Сцена в українському стилі, ведучі в українських костюмах.
1-ша сторінка — «Це моя країна»
Ведуча. Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна... Які це прості і разом із тим прекрасні і святі для нас слова!
Рідний край починається для нас не лише з хрещатого барвінку, верби та калини, без яких,
як кажуть, нема України, а й із маминої колискової пісні, батьківського дому.                                      
Ведучий. На карті світу Україну відшукати нескладно.
Ця чудова земля розміщена на південному заході Східноєвропейської рівнини — «проти сонця, головою до Чумацького Возу (сузір’я Великої Ведмедиці), ногами до синього моря», як співали в старовину кобзарі та лірники. І населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, у якому степова волелюбність і непокірливість поєдналися з європейською раціональною поміркованістю.
Ведуча. Бути українцем — значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися. Ми
пишаємося красою української природи, давніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною.
Ведучий. Бути українцем — значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу.
Ведуча. Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом з вірою у її величне
майбутнє дає кожному українцеві право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна!
Ведучий. Україна! Скільки глибини в цьому слові... Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків.
Ведуча. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки, карпатські верховини і донецькі простори, Полісся і Крим, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів.
Ведучий. Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле!
Топталися по тобі орди чужинців, ворожі пазурі роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники у неволю.
Ведуча. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, шугали ненависні залізні круки, вирували нескінченні битви за твою честь і свободу.
1-й учень
Все здолали, вижили, зміцніли.
Знову наша доля розцвіла,
Мов троянди, чисті й ніжно-білі,
Що росли під вікнами села.
Отака країна — Україна,
Праслав’янська рідна сторона.
Її мова ніжно солов’їна,
Ніби пісня, вічно чарівна.     
2-й учень
Люблю тебе, Вітчизно,
мила Україно,
Бо щастя жити
ти мені дала.
Для мене ти одна
і рідна, і єдина,
Я все зроблю,
щоб ти завжди цвіла.
3-й учень
Скільки світлих доріг
Ти для мене відкрила
До високих зірок,
У широкі поля.
У мені твоя кров,
У мені твоя сила,
Найдорожча з усіх,
Рідна земле моя.
Звучить пісня «Є на світі одна країна» (додаток 1).
4-й учень
Україна — в давній славі,
В козацьких пригодах,
На заквітчаних левадах,
В рідних синіх водах.
5-й учень
Україна — в тих долинах
І високих горах,
На степах буйних, широких
У гаях, у борах.
6-й учень
Україна — в білих селах,
У густих садочках,
У хрещатому барвінку,
У синіх квіточках.
7-й учень
Україна на яворах
Пташкою співає;
На стрілецькії могили
Голову схиляє.
8-й учень
Україна — в чорноземі,
Що родить пшеницю, —
В глибинах, що дають нафту
І сіль-сировицю.
9-й учень
Україна — в рідній мові
І в пісні прекрасній.
Україна — в рідній школі,
В майбутності ясній.                                    
10-й учень
Україна — в ясних зорях,
В сонці, що над нами,
І в очах добрячих, ясних
Рідненької мами.
Розповідь учителя та учнів супроводжує показ слайдів про Україну.
2-га сторінка — «Культура жива і неповторна»
Ведучий. Українська культура зазнала впливу як Заходу, так і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою неповторну самобутність. Сьогодні ми розкажемо про українську хату як неповторний зразок побутової культури українців
Ведучий. Традиційне українське житло — хату — порівнюють із сонцем, навколо якого
обертається весь світ національних традицій і звичаїв. Її конструкція — то справжній солом’яно-глиняний шедевр, що був для наших предків осередком давніх традицій багато століть.
Ведуча. Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища. А ще
хата і решта господарських будівель — клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця —
були виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім’ї.
Ведучий. Крім того, хати розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній зі стін — по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки — над міжвіконням чільної стіни.
Будинок вважали житлом лише відтоді, коли спалахував у печі вогонь.
Піч — це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора — родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім’ї, її святинею. У печі жив цвіркун — дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу. Так, дівчина під час сватання колупала піч, ніби благаючи в такий спосіб захисту від родинного оберегу. Після похорону також трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик,
має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів’я переконує: «Сказав би, та піч у хаті». Вогонь із печі вважався священним.
Люди поклонялися йому, звеличували його.
Ведуча. Традиційно українська хата мала троє вікон: покутнє, застольне та навпроти печі.     
У багатьох домівках було ще маленьке віконце над піччю. Вікна — це «очі» хати, що освітлюють житло, «зв’язуючи замкнутий внутрішній простір з безмежжям зовнішнього світу».
Ведучий. Комунікативну функцію зв’язку хати з навколишнім світом здійснювали поріг
та стіни. Із сіней були входи до хати, до комори, на горище. Тут зберігалося зерно, речі, кошики, жорна. У сінях також були полиці для посуду.
Тут тримали борошно, картоплю, молоко, інші продукти. Коморі люди здавна приписували чудодійну силу.
Ведуча. Зовні хату оберігала призьба.
Її обводили рудою глиною, застеляли домотканими доріжками. Призьба виконувала не тільки господарські функції (утеплювала хату, була місцем, де сушили мак, провітрювали часник, цибулю), а й мала своєрідну роль об’єднувального начала, адже тут нерідко збиралася родина разом.
Ведучий. Крім того, призьба — це символічне коло, що замикало простір хати, оберігала її
від посягання злих сил.
11-й учень
ХАТА МОГО ТАТА
Після довгих мандрів по землі
Я на Батьківщину повертаю.
Бачу рідну хату вдалині
Й тихо собі серцем промовляю:
Здрастуй, рідна мамо, здрастуй, рідний тато,
Знов я разом з вами, знов у рідній хаті.
Хато моя, хато, рідна, небагата,
Тепла хата мами, хата мого тата.
І куди б життя не завело,
І де б не жив, а з думки не спадає
З дитинства миле мамине село
І хата батька, рідная, святая.
Звучить пісня «Рідна хата» у виконанні учня чи учениці (додаток 2).
Ведуча. Кожна людина завжди з великою любов’ю і зворушенням згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство.
То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся,
дідусь, брати і сестри. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас, вийде велика держава — Україна.
Ведучий. Громадянин України — це ти і я, це люди, які живуть в Україні, люблять її і готові
захищати її територію, ідеали, працювати задля її розвитку і процвітання, вчитись, удосконалювати свою майстерність, шанувати традиції, бути законослухняними, знати права і обов’язки, історію Батьківщини, традиції, мову, культуру, бути добрими, чесними, милосердними, працелюбними.
Ведуча. Ми любимо нашу Україну, бо тут ми народились, вперше зіп’ялись на ноги і пішли
у світ тими стежечками, які простяглися від рідного порога у широкий світ. Для кожної людини наймиліша та земля, де вона народилася і виросла. Недарма ж у народі кажуть:
• Де рідний край, там і рай, а де чужина — там домовина.
• Добре тому, хто в своєму дому.
• Людина без Вітчизни, що соловей без пісні.
• Кожна рослинка на своєму корені росте.
У рідному краю кожна травинка людині допомагає, кожна квіточка дарує усмішку, кожна
пташечка співає тільки для тебе. Правду в народі кажуть: «Кожна рослинка на своєму корені росте». Звісно, рослина без кореня не може рости, вона всихає.
Ведучий. І хоч людина — не рослинка, але без свого рідного коріння, тобто без рідних, без Батьківщини не зможе вона бути щасливою у цьому світі, не зможе повністю реалізуватися.
Кажуть, що в рідній хаті і стіни допомагають, і це правда. У себе вдома людина впевнена в собі, почувається вільною, сміливою і сильною. Адже поряд рідні люди, друзі й просто земляки. Рідна земля, як мати, — добра, щира, мила. Вона готова захистити кожного з нас. Але й ми не забуваймо про свій обов’язок дбати про неї і завжди бути готовими свою вітчизну.
12-й учень
Під рідним небом жайворон співа,
Я радий знати тих пісень слова.
Я слухав, чув: співала та пташина
Одне святеє слово: «Україна».
На ріднім полі шепчуть колоски.
Я радий знати тихі їх думки.
Я слухав, чув, як кожна колосина
Шептала тихо слово «Україна».
13-й учень
У ріднім краю зелен-гай шумить.
Я знати радий, про що він мріє-снить.
Я слухав, чув, як кожна деревина
Шуміла ніжно слово: «Україна».
О Боже, дай повік любити край,
Де квітка, пташка і зелений гай.     
Де кожна вірна тій землі дитина
Живе єдиним словом: «Україна».
14-й учень
Рідна земле моя,
Я листок твій зелений,
Пісня в шелесті трав,
Промінь сонця в росі.
Я з грудей твоїх п’ю,
Україно, натхнення.
Я спішу до землі,
Що цвіте у красі.
Скільки світлих доріг
Ти для мене відкрила
До високих зірок,
У широкі поля.
У мені твоя кров,
У мені твоя сила,
Найдорожча з усіх
Рідна земле моя.
Ведуча
Ми всі діти українські,
Український славний рід.
Дбаймо, щоб про нас далеко
Добра слава йшла у світ.
Ведучий
Все, що рідне, хай нам буде
Найдорожче і святе,
Рідна віра, рідна мова,
Рідний край наш над усе.
3-тя сторінка «Мово наша калинова, в серці у моєму ти завжди»
Ведучий. Ми не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство є у кожного з нас, не завжди помічаємо його, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити.
Ведуча. Це наша мова. Вона нам рідна, як мати і батько, як та земля, на якій ми зростаємо.
Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім нам. І без неї немає нашого народу.
Ведучий. Мова — це великий дар природи.
У світі налічується близько 3 тисяч мов. І у кожного народу вона своя.
Ведуча. А серед них українська мова — ніби запашна квітка в чудовому букеті.
15-й учень
Мова, наша мова,
Мова кольорова.
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.                    
Мова, наша мова —
Літ минулих повість,
Вічноюна мудрість,
Сива наша совість.
16-й учень
Мова, наша мова,
Мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута,
Спраглому — криниця,
А для мене, мово,
Ти мов синє море,
У якому тоне
І печаль, і горе.
17-й учень
Мова, наша мова —
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь.
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози «Заповіту».
18-й учень
Я без тебе, мово, —
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без пташок діброва.
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Ведучий. Наш народ створював свою мову віками, її багатство і краса, витонченість і мелодійність визнано світом.
У 1928 р. у Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська мова посіла третє місце (після
французької і перської).
19-й учень
Мова рідна з пісні та любові —
Це народ мій викохав таку.
Сотні літ несла вінець терновий,
Птахом билась в клітці на замку.
Та з Парижу, з конкурсу на мови
Гордо йшла в лавровому вінку.
20-й учень
Із слова починається людина,
Із мови починається людина.
Моя ласкава, мамина, єдина
Щебече соловейком на весь світ.     
21-й учень
Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна —
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.
22-й учень
Моя земля, ці гори темнолиці
Навчили мови рідної мене
І підняли мене, немовби птицю,
Під склепіння неба тихе і ясне.
23-й учень
Ми — українці — велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх — Україна.
4-та сторінка — «Квіти — символи буття українського народу»
Ведучий. Наш народ здавна шанував квіткові рослини. В Україні квіти завжди сіяли біля
хати, попід тином, на городі поряд із цибулею і морквою. Вся земля українська потопала у квітах. Мальви діставали стріхи, сині левкої вилися по тину, пишні жоржини нахиляли голови — квіти пнулися аж за тин, ніби віталися подорожніми.
Ведуча. Квіти — постійні супутники нашого життя. Вони буяють на вишитих рушниках, скатертинах, їх малювали на печах і стінах в хатах.
Засушені квіти клали за образи, з них робили різні напої, ліки.
Ведучий. Найбільше люблять вишивати в Україні рушники. Тож не дивно що наші майстрині кохалися у квітах не лише на землі, а й на полотні. Подивіться на рушник: на ньому стежечкою вишиті квіточки яблуні й вишні, чорнобривці, ромашки й незабудки, волошки і синій барвінок.
Ведучий. А ще є квіти на нашому національному одязі. Квіти на плахті і корсетці символізують доброту, щедрість душі. А мальви і кучерявий барвінок на рукавах сорочок оберігають людину від хвороби, злого ока.
Звучить пісня «Чорнобривці» (додаток 3).
5-та сторінка «Український рушник — символ гостинності»
Ведучий. Відродженням культурної пам’ятки народу є український рушник. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам і ними ж зустрічали молодих після шлюбу. З рушником збирали в дорогу чоловіків та синів, проводжали людину в останню путь. Рушник в Україні завжди був символом гостинності: на ньому підносили головну святиню — хліб і сіль.
24-й учень. Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а в ній — чистий рушник напохваті. Не випадково мати навчає доньку:
Тримай хаточку, як у віночку,
А рушник на кілочку.
Тримай відерця всі чистесенькі,
А водиці повнесенькі.
25-й учень. Виряджаючи чоловіків та синів у далеку дорогу, матері, дружини, кохані дарували їм на пам’ять рушники, аби живими верталися вони до рідної домівки.
Рушники у мами вишиті хрещато,
Щоб вертались діти до рідної хати,
Щоб цвіли у серці спогади кохання,
Щоб у людей збувались давні сподівання.
Ой різними та нитками мережані рушники,
На них лягли-простяглися наші думи та гадки
Звучить пісня «Рушничок» (додаток 4).
6-та сторінка — «Сорочку білу вишию шовком»
Ведучий. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. На сорочках вишивали рукава, комір, пазуху та поділ. Вірили, що вишивка оберігає людину, надає їй силу. Адже жінки та дівчата, що вишивали сорочку собі та коханому, вкладали в це своє серце та душу.
26-й учень. Наші пращури вірили, що сорочка захищає людину не лише від негоди, а й від
ворожих сил.
27-й учень. Вишивали ж на ній баранячі ріжки — як символ багатства; квіти й калину — як
символ мудрості, доброти; барвінок — як символ життя і яблучне коло — символ кохання.
7-ма сторінка — «Заплету віночок, заплету шовковий, на щастя, на долю, на чорні брови...»
Ведуча. Вінок належать до українських національних символів-оберегів. Українські дівчата
влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки.
Ведучий. Вінок у багатьох народів правив за дівочу прикрасу, яку робили з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір’я тощо.
Він був обов’язковим у вбранні нареченої (іноді й нареченого) на весіллі, а також під час проведення деяких обрядів (ворожіння на Купала, коронування на обжинках тощо).
У віночку нашім різнобарвні квіти — Символ України і дарунок літа.
Діти виконують танець з віночками під супровід пісні «Віночок» у виконанні гурту «XS».
8-ма сторінка — «Без верби й калини нема України»
Ведуча. З давніх-давен існує і такий звичай: біля щойно зведеної оселі на примітному місці
в першу чергу висаджували калину.
Ведучий
Говорила мати: «Не забудься, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Бо вогненні ґрона — наша кров червона.
Зоряна калина — і краса, і врода
Нашої країни, нашого народу».
Пам’ятаєш, сину, що сказала мати:
«Посади калину в себе біля хати»?
Ведуча. Калина — дерево українського роду.
Вона є символом кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білими квітками і пишається своїм цвітом, немов наречена, у білому вбранні, а восени палахкотить ґронами червоних плодів.
Плоди калини за народними уявленнями здавна символізують мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами.
Ведучий. Калина — це той символ, що і пам’ять людську береже, нагадуючи про милі
краї. Пригадаймо, як козак, умираючи на чужині, просить:
Казав собі насипати високу могилу,
Казав собі посадити в головах калину.
Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,
Будуть мені приносити з України вісті.
Ведуча. Здавна одним із найпоширеніших дерев в Україні була і є верба.
Верба — символ краси, неперервності життя, вона дуже живуча. З давніх-давен в Україні вербу вважали святим деревом. Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги, адже верби укріплюють береги, стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.
9-та сторінка — «В ім’я народу»
Ведучий. Пречиста блакить ясніє у безмірній високості. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб.
Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України. Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної
матінки-Землі.
Ведуча. Подивімося на своє небо і полиньмо думкою, як у тій чудовій пісні, аж до сонця і зірок. І погляньмо на нашу трепетну Землю. І тоді відкриється нам на зелено-голубому обличчі планети край, що нагадує собою серце — Україна!
Ведучий. Ні, як нема кращого неба, ніж небо України, так і нема кращої землі, ніж наша Батьківщина.
Виходять хлопець і дівчина у національних костюмах, інсценують діалог у «побутовому» куточку.
Дівчина
Ти скажи мені, козаче,
За що мене любиш?
Чи коли зустрінеш іншу,
То мене забудеш?
Хлопець
Як за що тебе люблю я,
Мила Україно!
За твою красу і вроду.
Пісню солов’їну.
Дівчина
Але ж я поміж дівчат
Сріблом не багата.
Хіба рушників доволі
Та чепурна хата.
Хлопець
Ну ж бо, люба Україно,
Тим ти не журися,
На свою природну вроду
Лишень подивися.
Не коштовними скарбами
Твоя повна скриня?
Та багата ти руками,
Добра господиня.
Хай прозорих діамантів
На тобі не буде,
Та достатньо серце мати,
Як у твоїх грудях.
Хіба може бути краще
Щось за твою вроду,
Мудрість, душу, силу волі,
Що в твого народу?                              
Лиш тебе я, Україно,
Люблю й поважаю,
Бо другої в цілім світі
Кращої немає.
Подивлюся на Карпати,
На Дніпро широкий,
На твої лани безкраї,
На небо високе.
Так тебе усю одразу
Хочу обійняти
Й про свою любов до тебе
Світу розказати.
Дівчина
Але ж в мене шлях тернистий,
Нелегка дорога...
Хлопець
А за те ти не журися,
За те прошу Бога.
Разом нам — ніщо не лихо,
Разом — на край світу,
Аби лишень мати змогу
І тебе любити.
Разом
Хай же сонце нам осяє
Шлях до зір далеких,
Доля наша хай літає
На крилах лелеки.
Нехай щастя стука в двері
Кетягом калини.
Хлопець. А я завжди з тобою буду, мила
Україно!
Ведучий. Тисячі літ живе народ наш на плодючій, прекрасній землі. Розкиданий по широких
степах, між могутніми ріками й лісами, знесилений загарбниками без міри, але єдиний, дужий і добрий до всього живого, до сонця, зірок, вітрів і роси. Скільки було заздрісних, охочих, ворожих, які хотіли знищити, пустити в небуття наш народ. Здавався він усім чужинцям таким добрим, лагідним і безпомічним, що, мовляв, сам упаде в руки, як перестиглий плід. А він стояв уперто, непохитно, вороги ж гинули безслідно.
28-й учень
Україно мила, краю мій чудовий
Чи є в цілім світі ще така краса?
Весно наша рідна, в запахах бузкових,
В голубім серпанку дівчини коса.
Вся в садах вишневих, у пахучих м’ятах,
В розлогих долинах яблунь пахне цвіт.
Земле ти вродлива, земле ти багата,
Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?      
29-й учень
Скрізь хати біленькі, наче на малюнку,
В мальвах, чорнобривцях, наче у вінку.
Дай, кохана земле, цілющого трунку,
Вірним сином буду тобі до віку.
30-й учень
Немов на крилах, швидко лине час,
Його осмислити ми навіть не встигаєм.
Лишає заповіти свої нам
Історія й в літописи пірнає,
За нею вирієм спливають наші дні
І, дивлячись в твоє високе небо,
Я не питаю, що дала мені,
Аналізую, що зробив для тебе.
31-й учень
Твоїм приблудою не хочу бути я,
Тобі я гідним хочу бути сином,
Я всім скажу: «Оце — моя земля!
Оце — мій край! Моя це Батьківщина!»
Зігріє сонце землю навесні
І ти, тендітна, наберешся сили,
Розквітнеш ти, і задзвенять пісні
Й звитяжно над просторами полинуть.
32-й учень
Без сумніву, я знаю, буде так.
І вирушать прийдешні покоління
Із розумом і силою в руках,
І принесуть на твій вівтар сумління.
Тоді почують навіть і зірки,
Бо голоси мільйонів воєдино
Із тими, що лунають крізь віки,
Промовлять гордо: «Це моя країна».
33-й учень
У глиб тисячоліть крізь брами і мури
Історія мого незламного народу
Веде за кроком крок, гнуздаючи вітри
І шквали перешкод, до вічної свободи.
Рве груди сивий біль, а ліків не знайти,
За тебе біль, моя велика Батьківщина.
Чи довго ще в пітьмах блукатимемо ми,
Невже ще не болить стояти на колінах?
34-й учень
Зніми з повік тягар, що бачить не дає,
Геть все, що заважа свій власний голос чути.
І зрозумієш ти призначення моє,
І зможеш роль свою в історії збагнути.
Із витоків твоїх невичерпних джерел
Для всіх слов’ян ключем б’є животворна сила.
Тож розгорни, розкрий і покажи себе,
Відкрий глибинний зміст,
розправ могутні крила.      
В тобі — потенціал, енергія віків,
Тож Феніксом постань із попелу руїни,
Щоб гордо серед всіх народів і світів
Із гідністю могла б стояти Україна!
Ведуча. Наша рідна Україна живе. Вона цвіте каштановим цвітом, молодіє вербовими гілками, співає солов’їним голосом і говорить своєю рідною мовою. І цей край ми повинні зробити найпрекраснішим. Бо це — наша рідна земля, яка дає нам силу, наснагу, життя.
Ведучий. Двадцять перше століття — надзвичайно бурхливий час. Нещадне колесо історії
крутиться з особливою швидкістю. Головне — щоб ми у цій круговерті не втратили себе, своєї честі і сумління, відчуття справедливості. Загальнолюдські цінності завжди об’єднували і сім’ї, і нації, і держави. Сьогодні ніщо не може зупинити відродження національного духу. Всім нам треба плекати у серці любов до духовної і культурної
спадщини нашої Батьківщини. І буде вона Велика, а з нею Великими будемо і ми.
ДОДАТОК 1
Є НА СВІТІ ОДНА КРАЇНА...
Ти шляхом праведним, святим
йшла до волі, Україно.
Ти перед ворогом своїм
не ставала на коліна.
Ти до омріяних зірок
йшла крізь терна. (Двічі)
Ти в душах сіяла добро,
наче зерна. (Двічі)
Приспів:
Є на світі моя країна,
де червона цвіте калина.
Гори, ріки і полонина —
це моя Україна.
Є на світі моя країна,
найчарівніша, як перлина.
В моїм серці вона єдина.
Це моя Україна.
Де б я на світі не була —
ти зі мною, Україно.
Ти — моя мати, що дала
мені мову солов’їну.
Тут я пила із джерела
чисту воду. І до рання
тут я п’яніла без вина
в ніч медову від кохання.
Приспів.                                                
ДОДАТОК 2
РІДНА ХАТА
До світла тягнеться душа,
Немов до сонечка дитина.
І тихо, тихо пісня лине,
І серце сум не полиша.
Дівчам по стежці я біжу.
Десь у садочку — рідна хата,
На щастя і тепло багата.
Я спогад в серці бережу.
Приспів:
Хата моя,
Рідна хата моя,
Рута-м’ята,
Хрещатий барвінок.
Найрідніша земля
Там, де виросла,
Де моя
Пролягала стежина.
Матуся пісню заспіва,
Неначе сонечко засяє,
Нічого кращого не знаю,
Як мудрі і прості слова.
Приспів.
Намисто зоряне сплету
І у садочку заблукаю.
Де спати сонечко лягає,
Свою стежину я знайду.
Приспів. (Двічі)
Речитатив:
Рідна моя хата —
Дитинство, скупане в любистку,
Солов’їні світанки,
Сповнені тепла і ніжності,
Місце, де мене завжди
Люблять і чекають...
Приспів.
ДОДАТОК 3
ЧОРНОБРИВЦІ
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про надію квітучу свою.
Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.               
Я розлуки та зустрічі знаю,
Бачила у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Приспів.
Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розцвітають і квіти і доля
На моїй українській землі.
Приспів.
ДОДАТОК 4
РУШНИЧОК
Мама мені вишивала рушник
Голками, наче сріблясте проміння.
Дощ за вікном моїм начебто зник —
В небі хмаринки не чорні, а сині.
Стати б маленькою зростом мені,
Стежкою аж до зорі мандрувати,
Тільки насправді, а не уві сні
Голосно пісню веселу співати.
Приспів:
Ой, рушник, рушничок —
Кольорова доріжка.
Ой, рушник, рушничок,
Вже стомились ніжки.
Ой, рушник, рушничок,
Полем стелиться нитка.
Ой, рушник, рушничок,
Я маленька, як квітка,
Я маленька, як квітка.
З маків червоних віночок сплету,
Райдуга зранку доріжкою стане.
Все подолаю і все віднайду,
Зіроньку з неба яскраву дістану.
Друзям в дарунок несу рушничок,
Кажуть, що дива на світі немає,
Вірю: до зустрічі з казкою крок,
Щастя навколо по світу — я знаю.
Приспів.
Ой, рушник, рушничок —
Кольорова доріжка.
Ой, рушник, рушничок,
Вже стомились ніжки.
Ой, рушник, рушничок,
Полем стелиться нитка.
Ой, рушник, рушничок...
Приспів.
Я маленька, як квітка,
Я маленька, як квітка!..
Категорія: Виховні години, тренінги | Додав: uthitel (25.03.2014)
Переглядів: 8734 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Матеріали Каталогу статей


[13.10.2010][Готуємось до уроків художньої культури 9 кл.]
Український рушник (1)
[13.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Р. Кіплінг "Мауглі" (0)
[14.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Знайомство з головними героями роману Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан» (2)
[15.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Біографія Р.Л. Стівенсона (1)
[22.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Авангардистські і модерністські тенденції в поезії XX ст. (5)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (0)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (2)
[29.10.2010][Історія України]
Київська Русь за наступників Ярослава Мудрого. Володимир Мономах. (0)
[29.10.2010][Історія України]
Гетьманщина та землі Правобережної України наприкінці XVII ст.. поч. XVIII ст. (0)
[29.10.2010][Всесвітня історія]
Тема уроку: Тріумф Грецької культури (0)
Моя візитка
Валентина Кодола

Создайте свою визитку

Пошук по сайту

Наше опитування
Що Ви шукаєте в Інтернеті
Всього відповідей: 2259

Міні-чат

Друзі сайту
Порадник: Робота в Інтернеті

[Довідник] для вчителів
[Сайт] Берездівського НВК та с. Берездів
HISTORY11
Освітній портал Освітній навігатор - навчальні матеріали для педагогів та учнів
Учительська світлиця Педагогическая мозаика.
Форум директорів
Заступник з виховної роботи
Офіційний сайт Симонівської ЗОШ 

Записник сучасного учня
Со всех сторон
Сімейна педагогіка 

Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Анализ сайта онлайн

Copyright MyCorp © 2016

Каталог сайтів Push 2 Check Безкоштовний каталог сайтів