Субота, 10.12.2016,  00:12



З думкою про учня....
Персональний сайт Кодоли Валентини Іванівни
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Години спілкування [32]
Сценарії свят [107]
Методичні орієнтири [26]
все для методичної роботи класного керівника
Тести, опитувальники [13]
Виховні години, тренінги [55]
Бесіди із безпеки життєдіяльності учнів [66]
Робота з батьками [47]
Літній оздоровчий табір [47]
Методичні та практичні поради для проведення оздоровлення дітей в літніх таборах
Правове виховання [3]
Творчі ігри [7]

Форма входу

Сайт існує

Кнопка сайту


Головна » Статті » Класному керівнику » Виховні години, тренінги

ЮНАЦТВО, СПОВНЕНЕ НАДІЇ (УРОК-РЕКВІЄМ, ПРИСВЯЧЕНИЙ УЧАСНИКАМ БИТВИ ПІД КРУТАМИ
 ЮНАЦТВО, СПОВНЕНЕ НАДІЇ (УРОК-РЕКВІЄМ, ПРИСВЯЧЕНИЙ УЧАСНИКАМ БИТВИ ПІД КРУТАМИ
Мста: поглибити знання учнів про історичне минуле нашої держави; формувати національну свідомість школярів; виховувати патріотів, повагу до синів-героїв держави; розвивати пізнавальні інтереси; виховувати любов до рідного краю, його історичного минулого і сучасності.
Обладнання: карта України, запис Гімну України, чотири плакати із символікою держави України (герб, гімн, прапор, Конституція).
Безвусі, юні, вічно молоді, ви склали голови за рідний Київ, скріпивши крок державницькій ході вписавши подвиг у свободи вияв
Я. Славутич
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
І. Організаційний момент
II. Основана частина
Ведучий. Доброго дня. Сьогодні наша виховна година присвячена подіям, які відбувалися 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний схід від Києва.
Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох боків.
Що насправді відбувалося тоді? Яке значення мали ті події для нашої історії та сучасності? Про це ми сьогодні й поговоримо.
То не чорне гайвороння над степом кружляє —
дика орда Муравйова грізно наступає.
Щоб ворога зупинити, на станцію
Крути відправились добровольці — молоді рекрути.
Славних хлопців-добровольців зібралося триста,
а дорога, наче доля, коротка терниста.
Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,
бо проллється кров юнача цілою рікою.
Зима снігом замітає, січуть скоростріли.
Щоб ворога зупинити — не вистачить сили.
Вже набої закінчились, а навколо — поле.
Піднялися — і в атаку кинулись соколи.
Славних хлопців-добровольців підвелося триста,
А дорога, наче доля, коротка терниста.
Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою...
Пролилася кров юнача цілою рікою.
Не вернуться вже ніколи до рідної хати;
не зустріне, не пригорне заплакана мати.
Достріляні, порубані — але незборимі зосталися тут лежати сини України.
Славних хлопців-добровольців загинуло триста,
бо така вже їхня доля — коротка терниста.
Ой ви, Крути, ой ви, Крути, біль мого народу...
Віддали життя герої за нашу свободу.
Славних хлопців-добровольців загинуло триста,
бо така вже їхня доля — коротка терниста.
Ой ви, Крути, ой ви, Крути, біль мого народу...
Віддали життя герої за нашу свободу.
(М. Бакай)
Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в грудні 1917 р., а з проголошенням IV Універсалом незалеж¬ності України Центральною Радою УНР, 22 січня 1918 р. країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою Росією. «Маніфестом до українського народу» Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України і що більшовики передбачали поширення революції і на терени України. 12 грудня 1917 р. Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в грудні по¬чала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під командуванням Антонова-Овсієнка більшовицькі загони прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова. Загін складався із більш ніж шести тисяч чоловік, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту. Наприкінці грудня 1917 р. радянську владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією зі здобуття столиці здійснював Михайло Муравйов. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна залізницею Харків — Полтава — Київ, друга в напрямі Курськ — Бахмач — Київ.
Тим часом із майже 300-тисячного війська, яке було прихиль¬ним до Центральної Ради ще влітку 1917, до січня 1918 кількість
військ, вірних УНР, зменшилася до близько 15 тис. чоловік по всій країні. Історики звертають увагу на здеморалізований стан українських військ, на їх стомленість війною, а передусім на від¬мінну систему революційних агітаторів у складі більшовицьких військ, які схиляли на свій бік цілі загони армії УНР. Іншою загрозою для УНР, до речі, була велика кількість більшовицьких прихильників по країні, навіть у Києві. Вирішальним для долі бою під Кругами і реально загрозливим для уряду УНР було і більшовицьке повстання на заводі «Арсенал». За таких умов єдиною надією та опорою Центральної Ради залишилась патріо¬тично настроєна студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.
Найкраще що ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі «Відродження нації»:
«...Це була війна впливом... Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші ^широкі маси солдатства не ставили їм ні¬якого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.
Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелі¬гентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»...
У IV Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшо¬вицькими військами — а вже 5 січня 1918 р. на зборах студентів молодших курсів Київського університету святого Володимира і Українського народного університету було ухвалено створення студентського Куреня Січових Стрільців. Незабаром з'явилося в київських газетах звернення до українського студентства:
«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-большевицька гра¬біжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Універ-ситету святого Володимира кличе студентів-українців усіх ви¬щих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і дов¬говічного занепаду. Хай» кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинне бути байдужим... Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується зі студентів Університету святого Володимира та Українського народного університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин для піднесення культурно-національної свідомості та відваги...».
До новоствореного куреня навіть вступили учні старших кла¬сів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином удалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету — стар¬шину (сотника) Андрія Омельченка.
Для охорони кордонів України з півночі на станції Бахмач із середини грудня 1917 року перебував український гарнізон у складі чотирьох сотень (старших курсів) 1-ї Київської юнаць¬кої (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького. 26 січня прийшло повідомлення від загону Аверкія Гончаренка з-під Бахмача, що негайно потрібно допомоги проти наступаючих більшовицьких загонів, — а вже 27 січня прибуло підкріплення: перша сотня новоствореного Студентського куреня. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидко сформовані сотні мали нестачу боєприпасів та були по¬гано озброєні: мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. На додаток, вже під час самого бою, приєдналося ще 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва.
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і за¬йняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непо-гано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спо¬рудження земляних укріплень. Студентський курінь був поділений
на чотири чоти (взводи) по 28-30 чоловік. Три взводи зайняли позиції в окопах, а четвертий, що складався з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебував у резерві.
Наступного ранку, 29 січня 1918 р., близько 9 години роз¬почався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крутів. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди в тил наступаючого ворога та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Утрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед, їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить удало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких за¬знали значних втрат. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петро¬градський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.
Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. На¬ступаючі загони більшовиків почали обходити позиції обороня¬ючих з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик зна¬ходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі «Арсенал», Петлюра рушив на Київ, оскільки, на його думку, найбільша небезпека була саме там.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студент¬ської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Більшовики або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздо¬гнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.
Коли близько 17 години зібралися всі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла най¬ближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько ЗО чоловік) Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтирові вийшли прямо на станцію Крути, вже за-йняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов утрати^ самовладання, коли дізнався, що втрати склали не менше 30§ чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім їх розстріляли. Учень 7 класу Сашко Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.
Історія — книга народів,
І кожен записаний в ній,
І ті, що жертовно, у згоді
Покрили нід Крутами сніг.
Безвусії юні герої
Вступили в нерівний двобій.
Мов триста спартанців, собою
Закрили крутянський прохід.
А в Києві дзвони в тривозі
І київські лики святі
За тих, хто в січневі морози
Вступили під Крутами в бій.
Юначе, гартуйся до бою,
І дух своїх предків заклич.
Згадай, як Виговський з ордою
Втопили в крові москалів.
Богданову славу й Мазепи,
Відвагу Сірка і князів
Вклади в своє серце як треба
І смерть подолати зумій.
А в Києві дзвони в тривозі,
І київські старці сумні
За тих, хто в січневі морози
Скропили крутянські сніги.
Ніхто з них не втік з поля бою,
Полягли усі як один,
А все ж перемогу собою
Лишили нащадкам в примір.
Відваги, завзяття і жертви,
Незламної волі зачин,
Життям поборолись до смерти
І смерть побороли із тим.
А в Києві в січні морози
І дзвони замовкли сумні ,
За тих, хто зробили, що в змозі,
Скропили крутянські сніги.
Юначе, гартуй свою волю,
Як прийде година й тобі,
Коли Бог покличе й Вкраїна
Закрити крутянський рубіж.
А в небі ангельськії хори,
І київські лики святих
Приймають безвусих героїв
Й ведуть до Творця на поклін.
Виспівують «Слава Героям!»
І Богу складають поклін.
(В. Скоробський)
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 р., після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918р. було вирі¬шено врочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Тіла вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулися громадська жалоба і поховання. На церемонії ви¬ступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від декількох до декількох сотень. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій, імовірно, вбито було близько 250-300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були похо¬вані на Аскольдовій могилі в Києві. Наприклад Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам'яті тридцяти», хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі. Ось деякі з них:
• Сотник Андрій Омельченко
• Володимир Шульгин
• Лука Дмитронко
• Микола Лизогуб
• Олександр Попович
• Андріїв
• Божко-Божицірький
• Ізидор Курик
• Олександр Шерстюк
• Кирило Головощук
• Микола Чижів.
• Василь Кирик
• Андрій Соколовський
• Микола Корпан
• М. Ганькевич
• Євген Тарнавський
• Гнаткевич
• Сашко Пипський
Пам'яті тридцяти
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
(П. Тичина)
У радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрад¬ники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої світової війни тут поховали радянських воїнів, по¬леглих у ході визволення Києва. З часу подій вперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний рух України встановив тут дерев'яний хрест.
Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника.
2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участю Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста.
Виряжала мати сина
Під Крути до бою,
Розчесала кучерики
Понад головою.
Іди, іди, мій синочку, —
В бою не здавайся,
Як побореш вороженьків,
Додому вертайся.
Іду, іду, моя мати, —
Вчиню твою волю,
А ти ходи й проси Бога,
Щоб вернувся з бою.
Ждала, ждала мати сина,
Під Крути ходила
Та й шукала між трупами
Найменшого сина.
Ой пізнала стара мати
Головоньку сина,
Проклинаючи колише,
Та й заголосила.
Люляй, люляй мій синочку,
Тож я твоя мати —
Сину рідний... Боже милий...
Вороже проклятий!
Під Крутами там молоде юнацтво
На прю криваву з ворогами стало,
За Україну, славу, честь й багатство
Життя юнацьке своє там віддало.
Клянемось вам, ровесники-герої,
На вашу кров, на славно вічні Крути
Нам чину вашого і жертви пресвятої
Нігде, ніколи не забути!
Клянемось вам для оборони чести
Ваш заповіт аж до кінця сповнити,
Підняти прапор, вгору ген піднести
До ясних зір у сонячні блакити.
За наш народ, за край веселий гожий
Клянемось дружно у потребі стати,
Здобути правду поможи нам,
Боже, І нас благослови, Пречиста Мати.
Бій українських бійців під Кругами часто порівнюють з боєм грецьких вояків під Фермопілами. Подібність справді є — обидва загони пішли майже на вірну смерть проти багатократно силь¬нішого супротивника. 480 року до н. е. спартанський цар Лео¬нід добровільно визвався із загоном з 300 спартанців захищати Фермопільський прохід, поки решта 6 000 греків рятувалися від ворожих військ. Під час героїчної оборони проти персів загинув і сам спартанський цар, і весь його загін, та ще воїни із сусід¬нього міста Феспій, які сказали, що їм соромно бути гіршими від спартанців та ховатися за чужі спини.
Однак між обома ситуаціями є принципова відмінність. Від учинку спартанців подвиг українців відрізняється насамперед тим, що до складу загону спартанців увійшли виключно особис¬ті охоронці царя Леоніда — загартовані в численних сутичках «кращі з кращих» бійців найбільш войовничого царства Греції, та й то лише зрілі воїни — ті, що вже мали синів.
Ці юнаки здійснили великий подвиг, захищаючи рідну землю. Не кожен дорослий зважиться на таке, адже змагатися в не¬рівному бою, де шансів вижити небагато, мало хто погодиться. Говорити про це легко, бо ми не були там і не брали участі в цій страшній битві під Крутами, але низько вклоняємось і шануємо тих, хто там загинув. А страшніше за все — зазирнути в очі тих червоногвардійців, які вбивали молодих студентів,- зовсім не від¬чуваючи жаху й болю. Чому обов'язково має хтось страждати? Наша рідна Україна немало смертей бачила, і її земля завжди пам'ятатиме все, що на ній відбувалося.
На зелених схилах Дніпра стоїть дерев'яний хрест, який увінчує пам'ять загиблих під Крутами, від якого віє сумом, але відчуття гордості за цих людей ніколи не покине Україну і вітер завжди буде нести його людям.
Вони ідуть у лавах щільних
Вперед, вперед і не один
Упав, як ти, в огнях свавільних
Під спів червоних хуртовин.
Благослови ж їх, льот шалений,
Умри з усміхом на устах:
Не поведе більш кат скажений
Твоїх братів у кайданах!
(В. Янів)
III. Підсумок заходу
Ведучий. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім незначна. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це символ нескореного духу нашої нації. Це пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна.
Історичні дати — не тільки пам'ять про минуле. Це також ключ до того, щоб в майбутньому уникнути помилок минулого. Українські юнаки загинули і власною кров'ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої свідомої самопожертви здатна молодь — нація незнищенна.
Луна Гімн України.
Категорія: Виховні години, тренінги | Додав: uthitel (19.11.2011)
Переглядів: 5766 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Матеріали Каталогу статей


[13.10.2010][Готуємось до уроків художньої культури 9 кл.]
Український рушник (1)
[13.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Р. Кіплінг "Мауглі" (0)
[14.10.2010][Уроки світової літератури]
Тема уроку: Знайомство з головними героями роману Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан» (2)
[15.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Біографія Р.Л. Стівенсона (1)
[22.10.2010][Готуємось до уроків світової літератури]
Авангардистські і модерністські тенденції в поезії XX ст. (5)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (0)
[26.10.2010][Години спілкування]
Дерево красне корінням, а людина-родом. (2)
[29.10.2010][Історія України]
Київська Русь за наступників Ярослава Мудрого. Володимир Мономах. (0)
[29.10.2010][Історія України]
Гетьманщина та землі Правобережної України наприкінці XVII ст.. поч. XVIII ст. (0)
[29.10.2010][Всесвітня історія]
Тема уроку: Тріумф Грецької культури (0)
Моя візитка
Валентина Кодола

Создайте свою визитку

Пошук по сайту

Наше опитування
Що Ви шукаєте в Інтернеті
Всього відповідей: 2259

Міні-чат

Друзі сайту
Порадник: Робота в Інтернеті

[Довідник] для вчителів
[Сайт] Берездівського НВК та с. Берездів
HISTORY11
Освітній портал Освітній навігатор - навчальні матеріали для педагогів та учнів
Учительська світлиця Педагогическая мозаика.
Форум директорів
Заступник з виховної роботи
Офіційний сайт Симонівської ЗОШ 

Записник сучасного учня
Со всех сторон
Сімейна педагогіка 

Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Анализ сайта онлайн

Copyright MyCorp © 2016

Каталог сайтів Push 2 Check Безкоштовний каталог сайтів