Неділя, 11.12.2016,  14:49



З думкою про учня....
Персональний сайт Кодоли Валентини Іванівни
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Презентації "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст." [10]
Матеріали "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст." [9]

Форма входу

Сайт існує

Кнопка сайту


Головна » Файли » Курс "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ" у 8 кл. » Матеріали "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст."

Василь-Костянтин Острозький «Некоронований король України»

Якщо у вас виникли проблеми при завантаженні файлів, перегляньте дане відео!




30.09.2012, 19:33

«Некоронований король України» Василь-Костянтин Острозький

Вважають, що рід князів Острозьких походить від поліської гілки династії Рюриковичів. Костянтин Іванович Острозький (1460 або 1463—1530) — староста Поділля, гетьман Великого князівства Литовського, видатний полководець, політичний діяч і меценат. Він прославився, насамперед, тим, що зумів домогтися перелому у війні з кримськими татарами, застосувавши нову, винайдену ним тактику ведення бою. На ворога нападали, коли той повертався, обтяжений здобиччю і бранцями, втративши мобільність і маневреність.

Літописці стверджують, що Костянтин Іванович одержав перемоги в 60 битвах. Вражаючими були бої з татарами 1512 р. під Вишневцем на Волині та 1527-го під Ольшаницею на Київщині. Натиск татар було зупинено, а спустошені ними південні райони Поділля та Середньої Наддніпрянщини знову почали заселятися. Славу Острозькому принесла й перемога над військами великого князя московського Василя III під Оршею в 1513 р.

За умов католицького впливу, що дедалі зростав, Костянтин Іванович — ревнитель християнської віри східного обряду — очолював православну "партію", надавав матеріальну й політичну підтримку розвиткові церковно-культурного життя в Україні, боровся за відновлення духовної величі Києво-Печерської лаври. Захоплені відгуки про Острозького-старшого залишили не тільки православні літописці, а й польські автори. Останні відзначали в нього одну-єдину ваду: те, що він був "схизматом", тобто православним.

Не менше за батька, але вже не стільки ратними подвигами, скільки меценатством і культурно-просвітницькою діяльністю відзначився його син і спадкоємець Костянтин-Василь Костянтинович Острозький. Він був одним із найвпливовіших військово-політичних діячів Речі Посполитої (федеративної держави, що виникла у 1569 р. в результаті об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського). Понад три десятиліття, з 1576 р. й до самої смерті Острозький-молодший очолював Київське воєводство.

Костянтин-Василь протистояв татарським набігам, активно залучаючи до оборони ще розрізнені й мало організовані козацькі загони. Проте головною його заслугою була невтомна боротьба за збереження й розвиток православної культури на українських землях під час утисків, а потім і неприкритих гонінь із боку католицької церкви та посталої після Берестейського собору 1596 р. уніатської ієрархії.

Князь був різнобічно освіченою людиною, володів кількома мовами, добре розумівся на основах православного, католицького та протестантського богослов'я. Усвідомлюючи значення науки, просвітництва і друкарства, він власним коштом заснував в Острозі греко-слов'яно-латинську колегію (звану також академією). Це був перший на східнослов'янських землях навчальний заклад європейського типу. Твердження єзуїтів про неможливість розвивати вищу освіту на засадах православ'я було спростовано.

При Острозькій школі зібрався гурток високоосвічених православних різних національностей. Були тут греки, які вже здобули вищу освіту в університетах Західної Європи (Никифор Лукаріс — згодом патріарх), але переважали українці та білоруси. Найшанованішими серед них були богослови й філологи Герасим Смотрицький та його син Максим (Мелетій), церковні полемісти Іван Вишенський і Василь Красовський, письменник і вчений Дем'ян (Даміан) Наливайко, старший брат Северина Наливайка — сотника надвірної корогви князя Острозького, легендарного ватажка козацького повстання 1595—1596 pp.

До кола друзів Костянтина-Василя Острозького належав і князь Андрій Курбський, який утік із Московії від звірств Івана Грозного. 1575 р. на прохання Костянтина-Василя зі Львова до Острога переїхав першодрукар Іван Федоров (в Україні відомий як Федорович), котрий теж мусив покинути Москву. Він був запрошений для роботи в заснованій (а ймовірніше — відновленій) у 1571 р. Костянтином-Василем друкарні.

Покладаючись на вчених і просвітителів, які зібралися довкола нього, князь задумав грандіозну справу — видання Біблії церковнослов'янською мовою. На той час уже існували переклади окремих книг Старого й Нового Заповітів. Проте зберігалися ці переклади в поодиноких рукописних примірниках у різних куточках православно-слов'янського світу, рясніли допущеними перекладачами й переписувачами неточностями і явними помилками, містили різночитання, що спотворювали тлумачення Святого Письма. При цьому багатьох важливих біблійних текстів у слов'янському варіанті не існувало взагалі і їх варто було перекласти з грецької з урахуванням уже наявного латинського перекладу.

Князь енергійно взявся за організацію видання Біблії. На його особисті гроші були відправлені до різних міст люди, що провадили пошуки біблійних грецьких текстів і слов'янських перекладів. Оригінали й копії везли в Острог, де їх звіряли, редагували і зводили в єдину книгу, яка одержала назву "Острозька Біблія". Оздоблену високохудожніми гравюрами, її було видрукувано в 1581 р.

Видання "Острозької Біблії" за умов польсько-католицького тиску і невтішного стану православ'я загалом (після розорення монголами князівств Русі та загибелі під ударами хрестоносців і турків Візантії) було культурно-просвітницьким подвигом. Слов'яни східного обряду отримали біблійні тексти зрозумілою їм мовою. Цю роботу за її значущістю можна порівняти з перекладом і публікацією Біблії німецькою мовою, що їх на півстоліття раніше здійснив Лютер.

Примірники "Острозької Біблії" почали швидко розходитися українсько-білоруськими землями Речі Посполитої, потрапляючи до Московського царства, а також до болгар і сербів, що перебували під владою Туреччини. Цим виданням широко користувалися православні аристократи й церковнослужителі. Проте особливу роль "Острозька Біблія" відігравала в демократичному середовищі православних братств, які масово виникали в містах України та Білорусії у другій половині XVI ст. Найчисельнішим і найвпливовішим вважалося Львівське братство, а з початку XVII ст. — Київське. Братства були осередками православної освіченості, мали школи й бібліотеки.

Діяльність Острозької друкарні не обмежувалася виданням Біблії, тут працювали над різноманітною релігійною та навчальною літературою. 1587 p. в Острозі вийшла перша полемічна, спрямована на захист православної віри від нападок із боку католиків, праця Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного", а невдовзі — "Книжиця" Василя Сурозького аналогічного ідейного спрямування.

Костянтину Костянтиновичу належить особлива роль у боротьбі із запровадженням унії на українсько-білоруських землях наприкінці XVI — на початку XVII ст. Берестейську унію 1596 р. готували таємно від православної громадськості, її прийняття "князями церкви" було для основної маси не тільки парафіян, а й багатьох священиків та ченців повною несподіванкою. Унія внесла розбрат в українсько-білоруське суспільство у найвідповідальніший момент його історії. Водночас польська влада створила умови для покатоличення представників вищих верств українського суспільства, надавши шляхті латинського обряду права, якими була обділена шляхта православна (скажімо, бути обраними на вищі урядові посади — воєвод і каштелянів, — а отже, засідати в сенаті й реально бути серед перших людей Речі Посполитої, впливаючи на її політику).

У ситуації всебічного тиску на віруючих візантійського обряду Костянтин Острозький виявився серед найстійкіших православних аристократів і державних діячів Речі Посполитої вищого рангу, які виступили проти унії (окрім нього ще були князі Збаразькі, Друцькі-Соколинські, Корецькі та ін.; цікаво, що в неправославному середовищі унія так само не скрізь знайшла підтримку: проти неї виступили деякі державні діячі з числа римо-католиків і протестантів). У широко розповсюдженому листі князь проголосив ініціаторів унії "вовками в овечій шкурі", що зрадили свою паству, й закликав віруючих до відкритих виступів. Костянтин Острозький надіслав офіційний протест королю Сигізмунду III, але той його проігнорував. Тоді князь вступив у антикатолицький союз із польськими протестантами, погрожуючи підняти збройне повстання. Під його впливом шляхта, що залишилася вірною православ'ю (частина її вже входила до лав козацтва), збиралася на повітові сейми, де виступала проти унії. Провідні монастирі також висловили неприйняття унії.

Цими рішучими діями Костянтину Острозькому разом із друзями і сподвижниками (Ничипором Туром, Іваном Вишенським, острозьким шляхтичем Мартином Бронєвським, що писав під псевдонімом Христофор Філалет) вдалося значною мірою зірвати плани приведення до стану унії всього українсько-білоруського православ'я. В 90-х роках XVI ст. в Україні з'явився цілий напрям релігійно-полемічної літератури, що сягнув свого розквіту в наступні десятиріччя.

Проте можливості протистояти уніатству й католицькому натиску були не в усіх однаковими. У найближчій до Польщі Галичині й на переважній частині Волині позиції католицизму наприкінці XVI ст. були досить сильними і влада належала католикам, зокрема і з вельможних західноукраїнських родів. А в Середній Наддніпрянщині польсько-католицький вплив був малопомітний. Одна з причин — посаду київського воєводи зберігав за собою Костянтин Острозький. Це не дозволяло уніатам широко (як у Галичині або Литві) починати в Києві й окрузі насильницькі дії проти православних. Підпорядкуванню папі тут рішуче противилися, особливо духівництво, козаки й городяни.

Варто згадати й благодійництво князя Острозького. У Києві завдяки його клопотанням і матеріальній підтримці були відновлені Кирилівський і Межигірський монастирі, досягла розквіту Києво-Печерська лавра, були споруджені церкви — Миколи Доброго й Різдвяно-Предтечинська на Подолі. За переказами, Костянтин Острозький був патроном понад тисячі храмів.

Меценатство, видавнича діяльність і політичне заступництво князя, його невтомна просвітницька робота допомогли українському православ'ю вистояти і зміцніти.

Однак процес покатоличення й полонізації українсько-білоруської аристократії ставав незворотним. У католицизм переходили колись найвідоміші православні княжі родини. Ще за життя Костянтина-Василя його діти теж перейшли в католицизм, вірним православ'ю залишився тільки син Олександр, але він помер раніше за батька.

 

Категорія: Матеріали "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст." | Додав: uthitel
Переглядів: 2352 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Моя візитка
Валентина Кодола

Создайте свою визитку

Пошук по сайту

Наше опитування
Що Ви шукаєте в Інтернеті
Всього відповідей: 2259

Міні-чат

Друзі сайту
Порадник: Робота в Інтернеті

[Довідник] для вчителів
[Сайт] Берездівського НВК та с. Берездів
HISTORY11
Освітній портал Освітній навігатор - навчальні матеріали для педагогів та учнів
Учительська світлиця Педагогическая мозаика.
Форум директорів
Заступник з виховної роботи
Офіційний сайт Симонівської ЗОШ 

Записник сучасного учня
Со всех сторон
Сімейна педагогіка 

Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Анализ сайта онлайн

Copyright MyCorp © 2016

Каталог сайтів Push 2 Check Безкоштовний каталог сайтів