Четвер, 08.12.2016,  14:52



З думкою про учня....
Персональний сайт Кодоли Валентини Іванівни
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Презентації "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст." [10]
Матеріали "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст." [9]

Форма входу

Сайт існує

Кнопка сайту


Головна » Файли » Курс "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ" у 8 кл. » Матеріали "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст."

Дмитро Байда-Вишневецький. «Український кондотьєр»

Якщо у вас виникли проблеми при завантаженні файлів, перегляньте дане відео!




30.09.2012, 19:27

«Український кондотьєр» Дмитро Байда-Вишневецький.

Історична довідка

• Народився в м. Вишневці на Волині в князівській родині.

• Набув великого військового досвіду в боротьбі з турками і татарами.

• Був черкаським і канівським старостою.

У 1552 р. заклав укріплення на острові Мала Хортиця.

• У 1557 р. ця фортеця витримала 24-денну облогу татарського війська.

• Ходив у походи на турецькі та татарські фортеці Очаків, Ісламкерман та у Молдавію.

• У 1564 р. потрапив у полон до турків і був страчений за наказом турецького султана.

 

Однієї з найяскравіших особистостей був князь Дмитро Івано­вич Вишневецький, оспіваний в українських народних думах під ім'ям Байда. Представник знатного роду, займаючи високу військово-адміністративну посаду, він став легендарним організатором українського козац­тва, одним із засновників Запорізької Січі. З кінця XVI ст. вона була на­дійним заслоном  України і розташованих за нею російських, білоруських і польських земель від спустошливих татарсько-турецьких навал.

 

Життя Дмитра Вишневецького, близького по духу італійським кондотьєрам епохи Ренесансу, іспанським конкістадорам, могло б цілком стати основою сюжету захоплюючого пригодницького роману. Він був однаково простий у спілкуванні як з польським королем, московським царем, так і з пересічними українськими або донськими козаками, з яки­ми поділяв усі труднощі й небезпеки військового життя.

 

Рід князів Вишневецьких бере початок швидше за все від поліської гілки давньоруської династії Рюриковичів, представниками якої були великі князі київські та московські, зокрема, цар Іван Грозний. З ним Д.Вишневецький був не тільки особисто знайомий, але навіть вважався далеким ро­дичем. Версія щодо походження князів Вишневецьких від великокнязівсь­кої литовської династії Гедиміновичів здається менш вірогідною. Прізвище ж своє одержали від родинного замку Вишневець на Волині.

 

У XVI ст. прославилося багато представників давнього роду Вишне­вецьких: Іван був старостою (правителем) Пропойським і Чечерським, Костянтин — старостою Житомирським, а Андрій — воєводою Брашіавським (намісником Поділля). Але найбільшу популярність мав Дмитро Іванович Вишневецький.

 

Перші звістки про успішні походи Д.Вишневецького в турецькі воло­діння належать до 1548 р. Ці операції принесли молодому князеві (у той час йому було трохи більше 20 років) славу і любов народу, який бачив у ньому захисника. У 1550 р. Д. Вишневецький був призначений старос­тою двох найважливіших міст-фортець — Канева і Черкас. Цим призначенням Сигізмунд II Август, король польський і великий князь литовський, довірив молодому православному аристократу найнебезпечніший, середньодніпровський район (ділянка оборони України й усієї великої Польсько-Литовської держави від татарських вторгнень). Д.Вишневецький енергійно приступив до виконання обов'язків ста­рости і, не маючи достатньої кількості регулярних воїнів, почав об'єдну­вати навколо себе козаків, що займалися в Придніпров'ї різними про­мислами — рибальством, видобутком і продажем солі, полюванням й ін. Незабаром він став їхнім визнаним лідером — отаманом Байдою. Таким чином, Д.Вишневецький поєднав у собі три самостійні ролі: волинського князя, намісника польського короля і великого князя литовського в Се­редньому Подніпров'ї, козацького отамана. Як староста канівський і чер­каський він мав підпорядковуватися загальнодержавній політиці, але в ролі козачого отамана міг діяти, незважаючи на невдоволення держав­ної влади, на свій страх і ризик.

 

Волелюбна натура Байди не мирилася з королівськими директивами, що сковують його дії. Існують свідчення про його конфлікт із Сигізмундом, внаслідок якого князь-отаман у 1553 р. пішов із вірними йому людьми в турецькі володіння. Там, в Акермані (сучасному Білгород-Дністровському), а за деякими даними — в Стамбулі, він провів кілька місяців. Проте невдовзі з королем відбулося примирення. Сигізмунд подарував Дмитрові додаткові привілеї і повернув у його володіння Черкаси та Ка­нів. Після чого гордий князь повернувся в Україну.

 

Очевидно, саме в цей час у Д.Вишневецького визрів масштабний план створення укріпленого постійно діючого козачого табору за Дніпровськими порогами в районі головної переправи через ріку. Питання про точну дату створення першої Запорізької Січі легендарним Байдою оста­точно не з'ясоване, але не виключено, що це відбулося в 1552 р. Ідея створення постійного козачого табору нижче Дніпровських поро­гів, де перетиналися головні сухопутні й водні шляхи Північного Причорномор'я, висувалася ще на початку XVI ст. одним із попередників Вишневецького — Євстафієм Дашкевичем. Проте вона не одержала практичної підтримки польсько-литовської влади.

 

Вишневецький, вірогідно, теж пропонував такий план королівській адміністрації, можливо, навіть після створення козачої бази нижче порогів. Але, виходячи з того, що далі князь-отаман діяв на свій страх і ризик, його наміри не зустріли у Варшаві розуміння. Сигізмунд-Август явно не бажав загострювати стосунки з Кримським ханством і могутнім турець­ким султаном Сулейманом Пишним.

 

Проте наміри Д.Вишневецького щодо створення козачого табору в стратегічно важливому місці несподівано виявилися співзвучними намірам царя Івана IV (Івана Грозного) поширити свою владу до Азовського і Чорного морів. У 1552 р. Іван Грозний вже завоював Казанське ханство, а невдовзі його війська заволоділи Астраханню. З осколків Золо­тої Орди як окремої (залежної від Туреччини) держави залишалося тіль­ки Кримське ханство. Воно становило загрозу як Польсько-Литовській, так і Московській державам, а насамперед землям України, що входили у їхній склад (Москва тоді володіла Подесенням до Чернігова включно). Іван Грозний мріяв завоювати і Кримське ханство.

 

Цар спорядив проти кримських татар корпус російських ратників і українських (головним чином путивльських) козаків, що проживали у Мос­ковському царстві. їхнім завданням було захопити опорні пункти Північ­ного Приазов'я між нижніми плинами Дону і Дніпра для підготовки широкомасштабного походу на кримського хана.

 

Вступивши в контакт із командувачем московськими силами дяком Ржевським, Вишневецький у 1556 р. зі своїми канівсько-черкаськими казаками вирушив униз по Дніпру і, зайнявши район порогів, розгорнув бойові дії проти татар і турок у Нижньому Подніпров'ї. Кримський хан і турецькі воєначальники не очікували появи християнського військового габору біля своїх володінь. Козакам вдалося утриматися на острові в ра­йоні сучасного міста Запоріжжя, відомого під назвою Малої Хортиці або острова Байди.

 

Укріпившись на Малій Хортиці — найважливішій переправі через Дніпро, Д.Вишневецький починає сміливі бойові рейди проти татарських і турецьких фортець у низов'ях Дніпра і Південного Бугу — Іслам-Кермена й Очакова, спустошуючи їхні околиці й блокуючи гарнізони. Про свої успіхи в боротьбі з татарами і турками він сповістив короля Сигізмунда-Августа і просив його підтримати новостворену Січ людьми та бо­йовим спорядженням. Король негайно надіслав відповідь, але у чемній і коректній формі фактично відмовився допомогти Байді. Тоді Дмитро, вже як козачий отаман і без узгодження з польсько-литовською владою, продовжував укріплюватися на кам'яному острові за порогами. Він уклав угоду з донськими козаками і царем Іваном Гроз­ним. їхньою метою була організація спільного походу проти Кримсько­го ханства і турецьких міст-фортець Північного Причорномор'я. Ці до­мовленості не були таємницею для польського двору і стосунки і королем було зіпсовано остаточно.

 

Щоб зірвати плани союзників, навесні 1557 р. кримський хан Девлет-Гірей вирушив з усім своїм військом на Дмитра і майже місяць тримав Січ в облозі, проте взяти її так і не зміг. У травні Вишневецький писав про це Івану Грозному, а у вересні того самого року, не одержавши обі­цяної допомоги з Москви, навіть пропонував перейти зі своїми козаками на службу до царя. Більше того, у жовтні того ж року князь-отаман пі­шов у низов'я Дніпра і взяв турецьку фортецю Іслам-Кермен. Захоплені там гармати він відвіз у Січ на Малій Хортиці і створене ним укріплен­ня одержало власну артилерію.

 

Проте допомога з Москви, як і раніше з Варшави, усе не надходила. Задуми Івана Грозного різко змінилися. Замість того, щоб продовжувати наступ на південь (у чому його міг підтримати весь християнський світ), він розгорнув свої сили проти прибалтійського Лівонського ордену і не­забаром вплутався в багаторічну і згубну для Московського царства Лі­вонську війну.

 

Добре задуманий план двома арміями з Дніпра і Дону одночасно вдари­ти по Криму був зірваний. Вишневецький залишився сам на сам із Крим­ським ханством і Османською імперією, що стояла за ним. Восени 1558 р. Девлет-Гірей із,турецькими гарматами і яничарами, а також військами мол­довського князя (теж залежного від султана) знову з'явився біля порогів. Після тривалого опору козаки залишилися без провіанту і боєприпа­сів. Не сподіваючись на допомогу, вони були змушені на човнах ("чай­ках") залишити острів і відступити вверх по Дніпру до володінь Івана Грозного. В цей саме час Сигізмунд-Август уклав проти московського царя союз з кримським ханом, пообіцявши стримувати українських коза­ків від нападів на його володіння. Д.Вишневецький, формально не виходячи з підданства польсько-литовської корони, фактично опинився на боці її ворога — московського царя, оскільки разом із ним воював про­ти союзника Сигізмунда-Августа — кримського хана.

 

На запрошення Івана Грозного й одержавши від нього в дарунок місто Бєльов із прилеглою волостю, наприкінці 1558 р. Дмитро перейшов на територію Московської держави. Користуючись тим, що російські війська були зайняті в Прибалтиці, кримська орда зненацька для Івана Грозного рушила на Москву. Над столицею нависла загроза руйнування. Проте козаки Вишневецького в цей час досягли Тули. Завдяки мужності її захисників, у тому числі загону українських козаків, ханові не вдалося заволодіти містом і наприкінці 1558 р. він відійшов у Крим. Військові дії на зимовий період були призупинені, проте мир не нас­тав і Дмитро готувався до нового походу. У грудні 1558 р. в Москву прибуло посольство від черкеських племен Північного Кавказу з проханням підтримати їх у боротьбі з Кримом. Іван Грозний, сподіваючись запобігти повторенню вторгнення татарської кінноти вглиб своїх територій, по­годився надати горцям допомогу і призначив командуючим сформованого для цієї операції п'ятитисячного козацько-стрілецького корпусу князя Вишневецького. Навесні 1559 р. Дмитро на високій воді пройшов Дніпровські пороги, відновив свою Січ біля Хортиці і, залишивши там невеличкий загін, об'єднався з донськими козаками.

 

У липні 1559 р. українські й донські козаки під командуванням Виш­невецького та при підтримці стрільців взяли в облогу турецьку фортецю Азов у гирлі Дону. Проте заволодіти цією твердинею без потужної арти­лерії і сильного флоту було неможливо. До того ж на допомогу прийш­ли ногайці, а незабаром і вся чорноморська ескадра турок. Козакам дове­лося відступити, зруйнувавши лише передмістя Азова. Проте незабаром козаки на чолі з Байдою зненацька атакували з мо­ря Керч, яка також належала туркам. Водночас на Таманському півост­рові (явно за домовленістю з Вишневецьким) проти султана знову вис­тупили черкеси. Мабуть, це був тактичний маневр. Турки і татари передислокували свої сили в Крим, а Байда з козаками і черкесами взим­ку 1559 — 1560 рр. знову обклав Азов.

 

Біля стін міста розгорнулися жорстокі бої. Казацько-черкеські війсь­ка то відступали, то знову атакували місто. Проте підтримка з Москви не надходила, а кораблі турецької ескадри в червні 1560 р. знову кинули свої якорі в гирлі Дону. З прибуттям турецького флоту надії заволодіти Азо­вом не залишалося. Не дочекавшись приходу московських сил, Вишневецькому довелося відступити. Він більше не покладався на угоду з царем, який загруз у безперспективній Лівонській війні проти об'єднаних військ мало не всієї Центральної та Північної Європи.

 

Розчарувавшись у союзі з Іваном Грозним, який почав практикувати страти своїх давніх соратників, бояр і воєвод, Дмитро в 1561 р. відійшов в Україну, де розбив табір в урочищі Монастирище над Дніпром. У цей час на посаді старости Канева і Черкас був його двоюрідний або трою­рідний брат Михайло Олександрович Вишневецький. А на чолі Київсь­кого воєводства (охоплювало все Середнє Подніпров'я) стояв православ­ний князь і меценат Костянтин Костянтинович Острозький. Саме завдяки їхньому посередництву Дмитро досяг примирення із Сигізмундом-Августом.

 

Цінуючи військовий талант і особисту мужність Вишневецького, ко­роль повернув князю-отаману усі його раніше конфісковані маєтки на Волині. При цьому з Байдою залишились вірні йому козаки, а також чер­кеський загін, що становили його віддану, загартовану в боях, дружину. Разом з нею Дмитро в тому ж 1561 р. (очевидно, на той момент прими­рення з польською владою досягнуто ще не було) знову успішно воював у володіннях кримського хана та поблизу Очакова, повернувшись зі сла­вою і здобиччю. Не виключено, що деякі козаки у цей час залишалися і за порогами в Хортиці. Вподобаний острів біля переправи, очевидно, ви­користовувався як військова база й у цій кампанії.

 

Зараховуючи Д.Вишневецького знову до себе на службу, польський король мотивував свою прихильність до нього тим, що князь перебував у Московській державі нібито лише для того, щоб розвідати про "намі­ри супротивника" і "тим самим принести велику користь" Польсько-Литовській державі. На запрошення короля Дмитро вирушив у Краків, де його як доблесного лицаря, що прославився у війнах із татарами і турка­ми, радісно вітали городяни і милостиво приймав Сигізмунд-Август.

 

Майже десять років безперервних походів і битв надломили здоров'я ге­роя. Він лежав кілька місяців, проте його енергія і під час тяжкої хвороби не вщухала. Вишневецький вивчає обстановку в Подунав'ї та на Балканах, політичну ситуацію в Європі в цілому і розробляє нові плани боротьби і турками і татарами. Цього разу його інтереси зосередились на Молдовії.Перебуваючи у Кракові, Д.Вишневецький зближується з Альбрехтом Ласким, який володів фортецею Хотин на Дністрі і мріяв підпорядкува­ти Польщі залежну від Османської імперії Молдовію. Під впливом Альбрехта Вишневецький перейнявся ідеєю звільнити Молдовію від влади султана й оволодіти її княжим престолом.

 

Успіху зухвалого задуму повинна була сприяти та обставина, що в Мол­дови саме в цей час розгорілася жорстока боротьба за владу між Яковом Василідом і боярином Томжею. Проте значну частину молдавської знаті турецьке верховенство не задовольняло. Не бажаючи визнавати жодного з претендентів на престол, вона погодилася підтримати кандидатуру Виш­невецького, за яким стояла Польсько-Литовська держава. Перспектива за­лежності від Польщі виглядала привабливішою, ніж турецьке панування. У 1563 р. невгамовний князь на чолі 4-тисячного війська перейшов Дністер. Але цього разу удача зрадила прославленого воїна. Вишневецький потрапив у полон і його відправили в Стамбул до султана Сулеймана.

 

Бажаючи покарати зухвалого князя-отамана за руйнування турецьких володінь у Північному Причорномор'ї, султан, після допитів і катувань, у 1564 р. наказав скинути Дмитра з вежі над затокою. При падінні він за­чепився за гак ребром і, страждаючи від нестерпного болю, ще паплюжив султана і магометанську віру перед натовпом, що зібрався спостерігати за стратою. Турки не стерпіли такого лихослів'я і розстріляли його з луків.

 

Дмитро Вишневецький вже при житті користувався славою героя не тільки серед українського народу, але й у вищому світі Польсько-Литовської та Московської держав. Існує легенда, що турки, сподіваючись за­позичити мужність князя-отамана, нібито вийняли з нього, ще живого,серце, порізали на дрібні шматочки і, розділивши між собою, з'їли. У складеній на його честь українській думі (народній історичній пісні) князь оспіваний під ім'ям козака Байди, який був таким сміливим, що султан запропонував йому в дружини свою дочку за умови його перехо­ду в мусульманство. Проте Байда, відданий православній вірі, із презир­ством відкинув цю пропозицію і різко висміяв і "царя турецького" і його релігію. Розлючений султан повелів своїм "слугам молодецьким" схопи­ти відважного козака, зв'язати, а потім підвісити його на гак у Царгороді. Але Байді хитрістю вдалося роздобути лук зі стрілами й уразити сул­тана. Пісня ця широко відома і в наші дні.

 

Героїчно-романтичний образ козака Байди — князя Дмитра Вишневець­кого стоїть у витоків запорізького козацтва. Його повне пригод і напруже­ної боротьби життя є своєрідним прологом до славнозвісної історії Запорізь­кої Січі, що увібрала в себе кращі сили українського народу. Князь-отаман Вишневецький став прикладом наступним отаманам і гетьманам Запоріжжя — Петру Сагайдачному та Івану Сірку в тому, що в ім'я боротьби зі спіль­ною для всіх слов'янських народів загрозою можна йти на співробітництво і навіть компроміси як із польським королем, так і з московським царем, не поступаючись при цьому козацькою свободою, честю і православною вірою.

Пам’ятка для характеристики історичного діяча

1. В якій країні жив історичний діяч, за яких історичних умов він розгорнув свою діяльність?

2. Опишіть його зовнішність і характер. Що вплинуло на формування його особистості? Які його риси варті наслідування, а які ні?

3. Інтереси якої верстви суспільства він виражав?

4. Назвіть результати його діяльності і дайте їм оцінку.

5. Сформулюйте своє ставлення до нього

Документ 4. Пісня про Байду

…Цар турецький к ньому присилає,

Байду к собі підмовляє:

«Ой ти, Байдо та славнесенький,

Будь мені лицар та вірнесенький,

Візьми в мене царівночку,

Будеш паном на всю Україночку!»

«Твоя, царю, віра проклятая,

Твоя царівна поганая!»

Ой крикнув цар на свої гайдуки:

«Візьміть Байду добре в руки,

Візьміть Байду і зв’яжіте,

На гак ребром зачепіте!»

Ой висить Байда та й не день, не два,

Не одну нічку та й не годиночку;

Ой висить Байда та й гадає,

Та на свого цюрю споглядає,

Та на свого цюрю молодого

І на свого коня вороного:

«Ой цюрю ж мій молодесенький,

Подай мені лучок та тугесенький,

Подай мені тугий лучок

І стрілочок цілий пучок!

Ой бачу я три голубочки —

Хочу я убити для його дочки.

Де я мірю — там я вцілю.

Де я важу — там я вражу!»

Ой як стрілив — царя вцілив,

А царицю в потилицю,

Його доньку в головоньку.

«Ото ж тобі, царю,

За Байдину кару!

Було тобі знати,

Як Байду карати:

Було Байді голову істяти,

Його тіло поховати,

Вороним конем їздити,

Хлопця собі зголубити».

(Українські народні пісні та думи. — К.: Знання, 1992. — С. 36–37)

Завдання

1. Визначте, про яку історичну особу йде мова в даній українській на родній пісні.

2. На основі даної пісні спробуйте схарактеризувати історичну постать Дмитра Вишневецького.

3. Як ви думаєте, чому народ увіковічнив пам’ять про Байду в українській народній пісні?

4. Яку невідповідність історичним фактам ви помітили в даній пісні? Як ви до цього ставитесь?

 

 

Категорія: Матеріали "Видатні постаті України ХVІ – ХVІІІ ст." | Додав: uthitel
Переглядів: 3735 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Моя візитка
Валентина Кодола

Создайте свою визитку

Пошук по сайту

Наше опитування
Що Ви шукаєте в Інтернеті
Всього відповідей: 2257

Міні-чат

Друзі сайту
Порадник: Робота в Інтернеті

[Довідник] для вчителів
[Сайт] Берездівського НВК та с. Берездів
HISTORY11
Освітній портал Освітній навігатор - навчальні матеріали для педагогів та учнів
Учительська світлиця Педагогическая мозаика.
Форум директорів
Заступник з виховної роботи
Офіційний сайт Симонівської ЗОШ 

Записник сучасного учня
Со всех сторон
Сімейна педагогіка 

Статистика

Онлайн всього: 12
Гостей: 12
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Анализ сайта онлайн

Copyright MyCorp © 2016

Каталог сайтів Push 2 Check Безкоштовний каталог сайтів