Неділя, 04.12.2016,  13:13



З думкою про учня....
Персональний сайт Кодоли Валентини Іванівни
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Презентації до уроків "Художня культура" [127]
Матеріали до уроків "Художня культура" 9 клас [24]
Все про художників [5]
Відеоролики [8]
Аудіозаписи [4]
Система презентацій "Художня культура 11 клас" [18]
Система презентацій "Художня культура 10 клас" [22]
Сто великих картин [4]
Плейкасти: Найвідоміші картини [1]
Картина, її опис та музичний супровід.

Форма входу

Сайт існує

Кнопка сайту


Головна » Файли » До методики викладання предмету "Художня культура" » Матеріали до уроків "Художня культура" 9 клас

ВІДЕНСЬКА КЛАСИЧНА ШКОЛА

Якщо у вас виникли проблеми при завантаженні файлів, перегляньте дане відео!




26.12.2012, 21:41

ВІДЕНСЬКА КЛАСИЧНА ШКОЛА

 

ВІДЕНСЬКА КЛАСИЧНА ШКОЛА (нім. Wiener Klassik) - творчий напрямок, що зложився в Австрії в 2-й пол. 18 ст. - 1-й чверті 19 ст. До нього належать три великих композитори - И. Гайдн, В. А. Моцарт і Л. Бетховен. Кожний з них мав яскраву творчу індивідуальність, що визначала й загальний характер музики, і вибір жанрів, і особливості муз. мови. Так, у музиці Гайдна переважають світлі, радісні настрої, де провідну роль грають жанрово-побутові елементи; у Моцарта особливо виділяється лірико-драматичний початок; чільна риса музики Бетховена - героїчний пафос боротьби, подолання, перемоги. Гайдн писав у різноманітних жанрах, але найбільший внесок вніс в область інструментальної музики й ораторії («Створення миру», «Пори року»); у творчості Моцарта, що збагатила й інструментальну музику, найважливіше місце належить опері; Бетховен, творець єдиної опери «Фіделіо», над якою він працював багато років, по природі свого дарування тяжів до інструментальної музики. При всій індивідуальній своєрідності у творчості цих художників виявляються найважливіші загальні риси: реалізм, оптимістичний, життєстверджуючий характер, гуманістична спрямованість, справжні народності, демократизм. Твори композиторів віденської класичної школи відрізняє широта охоплення життєвого змісту. Глибока серйозність органічно сполучається в них з веселістю, жартом, трагічний початок - з комічним. Емоційне з'єднується з раціональним; вільний політ фантазії - з точним розрахунком, граничною стрункістю, ясністю, досконалістю форми. Представники віденської класичної школи вміли навіть самий складний зміст виражати гранично простою, зрозумілою мовою.

 

Становлення віденської класичної школи доводиться на роки бурхливого розвитку німецького й австрійського просвітительства. Переживає свій розквіт німецька поезія; виникає художня критика, досягає високого розвитку філософія. Найбільші художники й мислителі епохи - Гердер, Ґете, Шиллер, Лессинг, Кант, Гегель - висувають нові гуманістичні ідеали. Кращі представники німецької й австрійської культури вбирають і передові суспільно-політичні, етичні й естетичні ідеї французьких буржуазних просвітителів. Багато чого з їх естетичних ідеалів, зокрема проголошене Руссо гасло волі й природності, знайшли втілення у творчості композиторів віденської класичної школи. На творчість Бетховена незгладимий вплив зробили ідеї Великої французької революції.

 

Композитори віденської класичної школи успадкували досягнення т.зв. ранньої віденської школи, найвизначнішими представниками якої були Г. X. Вагензейль (1715—77), Г. М. Монн (1717 — 50), Г. Муффат (1690—1770), И. Старцер (1726 — 87). Однак муз. джерела віденської класичної школи не зводяться до властиво австрійського мистецтва — вони набагато ширше. У їхньому числі й італійська опера, що здавна культивувалася у Відні, і італійська інструментальна музика. Моцарт був знайомий з італійською музикою не тільки у Відні, але й у самій Італії, що він відвідав в 1771 й в 1772—73 роках. Немаловажна роль у формуванні віденської класичної школи належить мангеймській школі, що зложилася в Баварії; у неї входили видні чеські музиканти Я. Стамиц (1717 — 57), Ф. К. Ріхтер (1709—89), К. Каннабих (1731—98) і ін. Безсумнівний вплив на представників віденської класичної школи зробила й творчість І. С. Баха (1685-1750), його синів Карла Пилипа Эмануэля (1714-88) і Іоганна Кристофа (1732-95), а також Г. Ф. Генделя (1685- 1759). Безпосереднім попередником віденської класичної школи був К. В. Глюк (1714-87). Він почав свою оперну реформу у Відні (1750-72) і у своїх паризьких операх в основному залишився вірним віденської традиції. Глюк створив оперне мистецтво світового значення, що вплинуло на весь наступний розвиток європейської опери. «Глюковські» риси ясно позначаються в «Ідоменеї» й «Дон Жуані» Моцарта, в увертюрах до опери «Фіделіо» й ораторіях Бетховена. На творчість Гайдна певний вплив зробила й музика Англії, у якій він побував в 1791 - 92 й 1794-95.

В числі найважливіших муз. джерел віденської класичної школи - народна музика. Населення Австрії було багатонаціональним - у його склад, крім австрійських німців, входили також чехи, угорці, словенці, що володіли своєї самобутньої нар. муз. культурою. У Відні зустрічалися нар. музиканти всіх цих національностей. Композитори віденської класичної школи увібрали елементи їхнього мистецтва, які утворювали в їхній творчості характерний австрійський «сплав». Найбільше безпосередньо нар. мелодії перетворив у своїх творах Гайдн. Моцарт рідше прибігав до використання справжніх нар. мелодій, однак глибоко засвоїв їхній характер і дух; багато які зі створених їм оригінальних тем, близькі до зразків нар. німецької й австрійської пісенності (напр., в операх «Чарівна флейта», «Дон Жуан»). Великий інтерес до нар. пісенності проявляв Бетховен. Їм були здійснені численні обробки нар. пісень різних національностей. Творчість композиторів віденської класичної школи було тісно пов'язане з віденською побутовою музикою. Про це свідчать створені Гайдном і Моцартом дивертисменти, серенади, касації, написані Бетховеном марші, танці.

Композитори віденської класичної школи власне кажучи узагальнили весь попередній досвід світового муз. мистецтва. На цій основі й при збереженні чільної ролі німецького й австрійського національного елемента вони виробили воістину універсальну мову. «Моя мова зрозуміла в усім світі», - писав Гайдн, і так воно й було в дійсності. Композитори віденської класичної школи здійснили сподівання передових мислителів і музикантів епохи - Гердера, що розглядав музику як «мистецтво людства», Глюка, що признавався, що хотів би писати музику, зрозумілу всім людям.

 

Музичній мові композиторів віденської класичної школи властиві простота, ясність, виразність. Порівняно з музикою предклассического й раннеклассического періодів їхня ритміка більше природна, невимушена, різноманітна й характерна. Одна з важливих нових рис муз. мови представників віденської класичної школи - чітке членування муз. тканини на відносно короткі побудови, свого роду «виразні осередки», «зерна», що відповідають єдиному структурному принципу. Щодо цього опорою композиторам віденської класичної школи служили нар. пісня й танець із характерним для них принципом структурного об'єднання парного числа тактів - двох, чотирьох, восьми й т.д.

Віденська класична школа принесла із собою величезне збагачення гармонії. Якщо попередники віденської класичної школи застосовували по перевазі акорди трьох основних функцій, представники віденської класичної школи широко використають й ін. співзвуччя мажорної й мінорної систем, що знаменує повернення на новому щаблі до багатства гармонійної мови Г. Ф. Генделя - І. С. Баха. Вони вільніше використають дисонанси, хроматизми. Високого розвитку досягає в них мистецтво модуляції. Хоча представники віденської класичної школи, як і композитори предклассического періоду, віддають перевагу мажорним тональностям, коло використовуваних тональностей у них дуже розширюється.

Опираючись на багатства народнопісенного мистецтва, представники віденської класичної школи прийшли до нового розуміння мелодії, її функцій і можливостей. Саме з періодом віденської класичної школи зв'язане твердження муз. теми не тільки як носія певної виразності, але і як художнього образа, що містить у собі багаті потенційні можливості розвитку.

У процесі становлення віденської класичної школи характерність, індивідуальність, виразність вихідної мелодійної побудови, теми здобувають величезне значення. Її «вигляд» з перших тактів визначає тепер «особистість» твору. При всьому лаконізмі тема часто виявляється внутрішньо складною, тому що звичайно складається з ряду індивідуальних, конфронтуючих мотивів, що й врівноважують друг друга.

У силу цього класична муз. тема здатна інтенсивно розвиватися, піддаючись різним перетворенням, але не гублячи найбільш істотних рис, що дозволяють слухачеві «впізнати» її навіть у сильно зміненому виді. Композитори віденської класичної школи досягли найвищої майстерності в області тематичного розвитку, розробки, використовуючи всілякі прийоми - зміна тональності, гармонізації, ритму, елементів мелодії й т.п. Але особливо характерно для них розчленовування теми на окремі мотиви, які самі піддаються різним перетворенням і по-різному комбінуються один з одним. Таким чином, «зерном» розвитку часом виявляється не вся тема, але один лише її мотив. Проте, завдяки логіці, цілеспрямованості розвитку (особливо у творах Бетховена) у слухача нерідко створюється враження, що все «закладене» у даному тематичному ядрі розвивається «саме» як живий організм. У Гайдна й Бетховена нерідко цілі частини будуються на основі деяких мотивів, що, крім іншого, забезпечує єдність і цілісність творів. Моцарт із його мелодійною винахідливістю звичайно більше «марнотратний», однак він також оцінив спосіб «мотивної» розробки, вивчивши його по творах Гайдна.

 

Основною і найбільш характерною для віденської класичної школи муз. формою є сонатне allegro. Хоча його становлення почалося значно раніше, саме композитори віденської класичної школи внесли вирішальний вклад в область формування сонатного allegro і створили справді класичний тип цієї форми. Провідним принципом створеного ними сонатного allegro є контраст і наступне його зм'якшення, приведення до єдності.

Сонатне allegro у композиторів віденської класичної школи є «наріжним каменем» багаточастинних інструментальних форм. У їхній творчості складається класичний тип чотирьохчастнного сонатно-симфонічного циклу - з повільною ліричною другою частиною, менуетом або скерцо як третя частина й жвавим, часто рондообразным фіналом.

Цикл цей лежить в основі всіх великих інструментальних творів композиторів віденської класичної школи - симфоній, різних камерних ансамблів, що одержали назви по їхньому складу (тріо, квартети, квінтети й т.п.), сонат для інструментів соло й із супроводом. Лише класичний концерт будується як трьохчастнний цикл - у ньому відсутні менует (скерцо).

Сонатно-симфонічний цикл, що представляє собою логічно струнке й доцільне об'єднання частин, послужив основою найвищих досягнень композиторів віденської класичної школи в області інструментальної музики. У цих великих інструментальних творах, що виражають великий життєвий зміст, вони здійнялися на найвищий щабель художнього узагальнення. У багатьох зрілих інструментальних творах Гайдна, Моцарта й Бетховена єдина ідейна концепція обумовлює й тематичні зв'язки між окремими частинами.

 

Могутній розвиток інструментальної музики у творчості композиторів віденської класичної школи тісно зв'язано й з розвитком інструментарію, виконавських ансамблів й об'єднань. Вищим таким об'єднанням був симфонічний оркестр, що сформувався саме в цей період. Склад т.зв. класичного (малого) симфонічного оркестру встановився в 2-й пол. 18 в. у творчості Й. Гайдна. Жоден з інструментів, що ввійшли в класичний оркестр, не був новим; змінилися, однак, їхньої функції. Склад оркестру в цілому стабілізувався. Провідне місце в оркестрі зайняли скрипка й інструменти її сімейства (смичковий квінтет), у групу духових як рівноправні члени ввійшли кларнет і валторна. Тромбон увійшов у симфонічний оркестр тільки з 5-й симфонії Бетховена. При досить великій групі струнних (від 24 до 30 скрипок, 10-20 інших струнних інструментів) затвердився парний склад дерев'яних (крім флейти) і мідних духових інструментів (3-4 валторни залучалися лише у вигляді виключення); з ударних постійно застосовувалися литаври. Всі інструменти використалися в найбільш природних обсягах і регістрах. Духові, що виконували колись допоміжні функції, стали самостійною групою, що володіє характерними тембровими можливостями.

Новим в області камерно-інструментальних ансамблів було зміцнення їхнього складу - на зміну колишнім різноманітним об'єднанням прийшли строго регламентовані стійкі склади струнного й фортепіанного тріо, струнного квартету, квінтету, дуету якого-небудь інструмента й фортепіано.

Із сольних інструментів першорядне значення придбало фортепіано, що поступово витиснуло клавікорд і клавесин (чембало). Змінилося саме трактування фортепіано: на зміну прозорості, камерності звучання, властивим творам Моцарта й Гайдна, прийшла «оркестральність» звучання творів Бетховена.


В області опери особливо значні досягнення Моцарта й Бетховена (Гайдн приділяв опері меншу увагу). Нові оперні форми складалися у творчості Моцарта з великою поступовістю, на основі засвоєння досвіду попередників (італійська опера-серіа й опери-буфа, німецький зінгшпіль). Три значущі опери Моцарта - «Весілля Фігаро», «Дон Жуан» й «Чарівна флейта» - заклали основи різних типів класичної опери - реалістичної комедії, що характеризується гострим філолофсько-психологічним конфліктом, комедії-драми («Dramma giocosa», як назвав «Дон Жуана» сам Моцарт) і поетичної нар. муз. казки. Опери ці відрізняють глибокий реалізм, тонке індивідуальне окреслення персонажів, що виступають у складних взаєминах, справжня муз. драматургія, що пронизує всю дію, органічна сполука різних, здавалося б конфронтуючих один одному початків - серйозного, піднесеного й веселого, комічного. Хоча перші дві із цих опер були написані на італійське лібрето, вони були звернені до австрійського й німецького слухача й склали найважливіші етапи розвитку німецької нац. опери. Бетховен у своєму «Фіделіо» створив своєрідний тип піднесеної революційно-героїчної опери, узагальнивши й переосмисливши досвід Глюка й «опери порятунку» часів Великої франц. революції.

 

Яскравою віхою на шляху розвитку жанру ораторії з'явилися ораторії Гайдна «Створення миру» й «Пори року», що увінчали його творчість. Об'єднавши елементи генделевських ораторій, опери, зінгшпіля, пісні, церковної музики й симфонії, Гайдн створив глибоко вражаючі добутки, що з'єднують у собі значущість змісту із простотою й доступністю музичної мови.

Представлені у творчості композиторів віденської класичної школи жанри церковної музики, не змінившись зовні, переосмислені «зсередини». Гайдн, Моцарт і Бетховен наситили їх муз. образами виняткової яскравості й глибини (Реквієм Моцарта); з добутків церковного побуту вони перетворилися в особливий рід концертної вокально-інструментальної музики (бетховенські меса C-dur й Урочиста меса D-dur).

 

Творчість композиторів віденської класичної школи становить одну з вершин світового муз. мистецтва. Воно вплинуло на весь наступний розвиток муз. мистецтва. Яскравість і глибина тематизма, логічність і цілеспрямованість розвитку, строгість і разом з тим натхненність і воля форм творів композиторів віденської класичної школи дотепер залишаються неперевершеним зразком.

 

 

Категорія: Матеріали до уроків "Художня культура" 9 клас | Додав: uthitel
Переглядів: 1707 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Моя візитка
Валентина Кодола

Создайте свою визитку

Пошук по сайту

Наше опитування
Що Ви шукаєте в Інтернеті
Всього відповідей: 2253

Міні-чат

Друзі сайту
Порадник: Робота в Інтернеті

[Довідник] для вчителів
[Сайт] Берездівського НВК та с. Берездів
HISTORY11
Освітній портал Освітній навігатор - навчальні матеріали для педагогів та учнів
Учительська світлиця Педагогическая мозаика.
Форум директорів
Заступник з виховної роботи
Офіційний сайт Симонівської ЗОШ 

Записник сучасного учня
Со всех сторон
Сімейна педагогіка 

Статистика

Онлайн всього: 13
Гостей: 13
Користувачів: 0

Яндекс.Метрика
Анализ сайта онлайн

Copyright MyCorp © 2016

Каталог сайтів Push 2 Check Безкоштовний каталог сайтів